Я вибігла з кафе і ще довго блукала по вечірніх міських вулицях. В голові звучав мамин голос: «Добра ти у мене Поля, а життя воно таке, десь треба і хитріше бути… ну навіщо ти взяла подругу на побачення? А вже тим більше таку, як ця твоя Марина?»
Жовтень прийшов до нашого міста холодними вітрами і проливним дощем. Я йшла з роботи, піднявши комір, мені хотілося швидше налити собі гарячого чаю і зігрітися. Раптом, бачу віддалік
Французький яблучний тарт – це дуже смачний, ароматний, красивий і не складний у приготуванні пиріг!
Я полюбила його з першої ложки, і не тільки за його чудовий смак і красу, а й за те, що його дуже просто і швидко приготувати. Рецепт простий,
Готую м’які, смачні оладки без яйця і молока. Простіше рецепта, напевно не буває!
Нещодавно стала так робити: швидко розмішаю – через годину починаю пекти. Тісто дріжджове, добре піднімається, пузириться і як ніби дихає. Між справами запросто можна напекти гору оладок, а
– Доню, серйознішою треба бути, що таке любов? Сьогодні є, а завтра почнеться доросле життя. Опора потрібна, а не любов. Вітряний твій Роман, несерйозний. Із сестри приклад бери, ось вона нас з батьком послухала, як живе зараз, не чоловік, а золото, все для неї!
Рома… Ромчик, Роман, скільки теплоти в цьому імені. Я пам’ятаю його ще хлопчиськом, який мчить на велосипеді з букетиком польових ромашок, спеціально зібраним для мене. Пам’ятаю, як він
– Ну ось батьку, проходь, це кімната буде твоєю, – молодий чоловік відчинив двері в маленьку вузьку кімнатку схожу на комірчину. Старий скривився і глянув благально на сина: – Не зможу я тут, Павлику, відвізи мене назад, серце не лежить до твоїх кутів!
– Ну ось батьку, проходь, це кімната буде твоєю, – молодий чоловік відчинив двері в маленьку вузьку кімнатку схожу на комірчину. Старий скривився і глянув благально на сина:
– Я так більше не можу! З мене досить! – кричала Віра кидаючи речі в сумку. – Зупинися ж, ми всі втомилися, це нормально, у нас маленька дитина, куди ж ти підеш? – намагався заспокоїти її Валерій. Через кілька хвилин за Вірою закралася двері, а потім прокинувся Сашенька і заплакав, вимагаючи маму, треба було погодувати і переодягнути малюка!
– Я так більше не можу! З мене досить! – кричала Віра кидаючи речі в сумку. – Зупинися ж, ми всі втомилися, це нормально, у нас маленька дитина,
Семен не приховував від дівчини, що у нього є дочка від попереднього шлюбу, а Люба все переживала, як складуться їхні відносини, адже досвіду спілкування з дітьми у неї не було, в сім’ї росла одна, а тут вже доросла дитина. – Не переживай, Катя в цьому році пішла в перший клас, вона хороша дівчинка, товариська, ви з нею обов’язково знайдете спільну мову
– Люба, ну куди ти зібралася, яке весілля, хто за тебе працювати то буде? – обурювався Семен Аркадійович. – Я тільки на день, туди і назад, ну будь
У поїзді все дивилася у вікно і думала, як же швидко пролетіло життя, як швидко вони з батьком стали не потрібні своїм дітям, але ж скільки любові, турботи і материнського тепла було вкладено в них… Антоніна Іванівна обняла чоловіка і посміхнулася. Хоч хтось чекає, хоч комусь вона ще потрібна!
У Антоніни Іванівни троє дітей, всі вже виросли давно та покинули батьківське гніздо. Старший закордоном живе, там сім’я у нього і двоє дітей. Як в місто поїхав колись,
– Сваха? Живе вона дійсно ближче, але допомоги з дитиною ніяк не хоче. Вона чомусь впевнена, що не вона, а син повинен їй допомагати… Їй постійно щось треба. Те на зуби у сина гроші просить, то на лікарів, то на аналізи і постійно! Зараз ось в санаторій зібралася, думаєте, на пенсію свою? Ні! Знову у сина випросила кругленьку суму. Не розумію я такого! Мені здається, соромно має бути у дітей гроші просити. Тим більше коли один годувальник, двоє дітей і дружина в декреті! Дітям і так важко. Я ні копійки у них не беру. Як можна!
– Так я до доньки їжджу, вона народила три місяці тому другу дитину, – розповідала жінка років шістдесяти попутниці в приміській електричці. – А старшому онукові всього три
– Мама мені так і заявила, уявляєш? – з обуренням розповідає сорокарічна Уляна. – Кажуть, ти повинна допомогти купити квартиру для твоєї сестри. Ми тобі свого часу житло подарували. Їй тепер так само допомогти не зможемо, тих можливостей, що були, вже немає. Бери, мовляв, кредит і купуй їй хоча б однокімнатну, щоб у неї теж був свій кут!
– Мама мені так і заявила, уявляєш? – з обуренням розповідає сорокарічна Уляна. – Кажуть, ти повинна допомогти купити квартиру для твоєї сестри. Ми тобі свого часу житло

You cannot copy content of this page