життєві історії
Познайомилися ми з Любавою в соцмережі. Заміжня, має дорослого сина, який живе окремо. Я теж одружений, діти дорослі. На момент знайомства їй було 43 роки, мені – 41.
Напевне, помилкою було народжувати від Степана, чоловіка подруги. Але я його зі школи кохаю, він дуже хотів дитину. І хіба може дитина бути помилкою? А тепер, через три
І чому він обурюється? Я єдина дочка у батьків, тому вони і балували мене, давали гроші на кишенькові витрати в той час, коли у моїх подруг навіть бутерброда
Дочка виросла точно такою самою, як вона сама. Доньці все не подобалося, все дратувало і життя складалося зі смуги перешкод. Весь час було ніколи. Які ігри, дочкор? Мама
Свекруха знову проситься до нас! На Новий рік – у нас, ще й на Різдво її терпіти? Говорить: я ж тобі допоможу все приготувати, з дітьми займатимуся. А
Чоловік у мене один з 17 років, нікого, крім нього, не знала. Мені зараз 36, йому – 40. Все життя він мені зраджує, а я його завжди прощаю.
Коли Наталя Павлівна відчинила двері, то перед собою побачила сина, який тримав букет червоних троянд, і худеньку, маленьку та скромну дівчину. – Привіт, матусю, я хочу тебе познайомити
Даринка бігала по хаті, і щоразу перед дзеркалом крутилася у новій сукні. Вона ж маленька принцеска. Гануся також часу не гаяла, і в такий довгоочікуваний сімейний день довго
– Ну, як ви тут без мене поживаєте? – Зрозуміли, що таки зі мною краще? – роздягаючись в коридорі питала, Антоніна Павлівна. Ще з вхідних дверей Антоніна Павлівна
– Ми напевно скоро залишимося у вакуумі, – скаржиться на роботі Інна, – простіше вже ні з ким з родичів не спілкуватися, ніж терпіти таке. Голоси приятельок розділилися: