Як, її чоловік, такий сильний і ніжний, такий коханий – і це? В останню зустріч він подарував Веронічці ведмедика. – Я завжди тебе любитиму, – намагаючись стримати сльози, говорив Остап, прощаючись зі своєю донькою. – Вдень буду приходити сонячним промінчиком, а вночі буду дивитися на тебе з зірочки. Побачиш веселку на небі – знай, що це я її для тебе намалював. А замість мене поруч з тобою буде ведмедик
– Напевно, твій ведмедик грає з тобою в хованки, – заспокоювала Надя свою донечку Веронічку, а у самої все стискалося. Де ж міг подітися її улюблений ведмедик? Це
Степанка вона ростила сама. Синові на запитання: «Де мій тато?» – пояснила, що батько на заробітках. Степанко стояв біля віконця і виглядав маму. Побачивши жінку, малюк весело помахав ручкою і побіг одягатися. – Доброго дня, Таміло Вікторівно! – ввічливо посміхнулася вихователька Ніна Олександрівна. – Нам потрібно поговорити. Розкажіть дитині правду!
Таміла вийшла з магазину, і побігла в дитячий садочок по малого. «Батькам подарунки купила, потрібно обережно вивідати у Степанка, що він хоче під ялинку» – міркувала молода жінка.
Анна розлучена, одна виховує двох дітей чотирьох та п’яти років. Одна з дітьми Анна живе вже з народження молодшого. Так вийшло, не склалося сім’я. Але вона не нарікає. Їй дуже допомагають батьки і сестра, є квартира, колишній чоловік  платить непогані аліменти, знайшлася цікава робота для душі
– Ти б хоч собі кого-небудь знайшла! – раз у раз чує з усіх боків тридцятидворічна Анна. – Хіба можна так, молодій жінці і стільки років одній? Ти
– Хочеш розлучатися з чоловіком – розлучайся, але нам з батьком в квартирі ти не потрібна! У тебе чудовий чоловік і немає проблем. До того ж йти тобі з дитиною нікуди. З чого ти взяла, що ти нам з батьком тут сильно потрібна, в двокімнатній квартирі? Вирішила розлучатися – розлучайся! Але до батьків на шию повертатися не потрібно!
– …Загалом, відсвяткували ми доччине весілля, поїхала вона, так порожньо стало, і в будинку, і на душі. Втішаю себе, що наречений – хлопець хороший, ну а якщо що,
Батьки: «Ну чому? Адже ми нічого такого не зробили?»
Колишній чоловік надоїв з допитами: – На що ти витрачаєш аліменти? І мова йде не про мільйони, а про нещасні там копійки. Я розповім, що я можу купити
– Що серіалів своїх передивилася? Забудь про мою квартиру, нічого тобі не буде! – відповів дід свої внучці
Вирішила моя сестричка двоюрідна бізнесом зайнятися. Я не сперечаюся – молодець, що не хоче на дядю чужого орати. І ідея-то хороша була. А ось спроба втілення ідеї –
Коли я побачила, що хвіртка прочиняється і заходить з трьома і з сьомим животом, я зробила знак подрузі і швидко зачинила двері з середини. Ми вдали, що нікого немає вдома. Донька довго стукала в двері і вікна, внуки галасували. Наступного дня я влаштувалася на роботу
Чоловіка мого не стало три роки тому. У нас з ним двоє дітей. Старший син виїхав у столицю, там живе з родиною. А дочка з чоловіком і дітьми
Хочу розповісти про те, як дівчина отримувала 10 000 гривень, просто ночуючи в нашій квартирі. Батьки нас не розуміли, чому ми їй платимо, коли вона всього лише спить біля нашого малюка. Я й сама не знаю, чому так, не можу пояснити
Хочу розповісти про те, як дівчина отримувала 10 000 гривень, просто ночуючи в нашій квартирі. Батьки нас не розуміли, чому ми їй платимо, коли вона всього лише спить
Ось просто цікаво, ваша молодь теж так себе безсовісно поводить? Не хочу осуджувати, але і спілкуватися з сином і невісткою тепер не хочеться навіть. Вчора такий день, а вони замість поїхати з нами до спочилих родичів, пішли в ресторан якийсь день матері святкувати і гуляти в парку, а сьогодні замість на дачу – поїхали з друзями в ліс на шашлики. А як же повага до нас, старших?
Ми інакше виховані, ми ніколи не йшли проти волі своїх батьків, поки вони були живі. Найважливіше для нас було – допомогти старшим, відзначити з ними всі важливі дати
– Навіщо тобі до нотаріуса? – насупився брат. – Ти живеш у своєму місті, горя не знаєш. Зарплата у тебе ого-го, не те що нас. Дружина у мене народить з дня на день. Їдь! – брат відкинув від себе тарілку з їжею і встав. – Чуєш, тітка Ліда, вона, виявляється, за спадком приїхала! Не згадувала про матір скільки років, а квартиру ділити з’явилася!
– Ти надовго приїхала? Або проводиш в останню путь і назад? – запитав брат. – Я не знаю, – втомлено відповіла я. – До нотаріуса сходити треба, напевно.

You cannot copy content of this page