життєві історії
– Ой, але ж прикмета погана! – почула я за спиною голос тітки Валі. – Досить Валентино, дурниці говорити, – сказав тато – Все у них буде добре…
Я, напевно, не люблю свого чоловіка. А він не любить мене. У нас діти виросли, 32 роки ми разом. Живемо за звичкою, і у мене постійні думки про розлучення.
Ми не переїдемо від неї ніколи, бо чоловік вважає, що це буде означати покинути її, його матусю. Сім років ми під одним дахом. Ніколи не підійде до мене,
Любити далі одруженого або вийти заміж за нелюба? Ось така у мене ділема. У Вадима маленький син і піти з сім’ї він не може саме через дитину, хоча
Після весілля батьки Ілони запросили нас жити до себе: навіщо витрачати гроші, якщо є де жити? І ось живемо з тестем і тещею. І я не знаю, якк
Ірину моя мама любила, як свою рідну дочку, ніколи різниці не робила. Ми всього вчилися разом: готувати, прибирати, шити, в’язати. Коли настав час їй виходити заміж, мама не
Скинулися зі сватами, подарували дітям на весілля гроші на однокімнатну квартиру. На хорошу, з ремонтом – мені б в свій час таке щастя. Діти купили житло. Запросили на
Ми з чоловіком вже більше десяти років живемо в Києві. П’ять років ми скиталися по орендованих, а потім взяли в іпотеку однокімнатну квартиру. Так, маленька, але своя, рідненька.
– Моя свекруха, досі намагається повернути сина в колишню сім’ю! – скаржиться тридцятирічна Наталя. – Ну це вже навіть не смішно! Він розлучився шість років тому, після цього
Без мами я залишилася досить рано. Мені не було ще й 20 років. Для молодої домашньої дівчини, якій я тоді була, залишитися одній було дуже страшно. З батьком