життєві історії
Коліжанки як дізнались, що ми з Артуром заручились, з першого ж дня завалили мене лінками-фотками-журналами – лиш би сукню вже вибирала. Кожна знайома при зустрічі тріпала за плече:
Десять років тому я вийшла заміж. Через два роки ми з чоловіком придбали однокімнатну квартиру. Нашкребли по одній чверті від суми я, мій чоловік, мої батьки і свекруха.
Мої бабуся й дідусь завжди були трохи дивними, якісь самі по собі. Але мамі, яка мене сама виховувала, вони зі мною допомагали. Та й потім, коли мама знову
Одного разу я прочитала на теренах інтернету: Ну ось сталося: Ви стали мамою. Але і у вас є мама. Як би не складалися ваші відносини раніше, тепер вони
– Михайле, я не хочу, щоб про нас думали, ніби ми якісь бідняки. Прошу тебе, одягни на сватанію найкращу сорочку і про обручку не забудь, вона в тебе,
Недавно прочитала на цьому сайті доволі знайому для себе ситуацію, і вирішила поділитись з вами своєю. Можливо і мені перепаде хороша порада. Живемо з чоловіком і двома дітьми
Олена їхала в дорогій машині сина і в її голові крутилась одна єдина думка: а чи були б усі щасливі, якби одного дня вона обрала не багатого Мирона,
– …Брату, звичайно, не позаздриш – він між двох вогнів зараз! – сумно розповідає тридцятирічна Людмила. – Не знаю навіть, чим йому допомогти. Я і мати зрозуміти можу,
Ми досить молода сім’я. Мені ще навіть і 24 нема. Василь досить старший, йому 36, але пізно я зрозуміла, що розумом він так і не виріс. Одразу ж
– Анютко, я тобі таке пахнюче мило купила. Запах – тонкий, квітковий, я впевнена – тобі сподобається. Коли можна приїхати і привезти? – Ніколи! – буркнула в телефон