fbpx
Головна

життєві історії

Моя бабуся вигнала мене з моєю дружиною на вулицю у скрутний момент з квартири в Івано-Франківську, цього хотіла моя теща. Ми жили в квартирі моєї мами, дітей поки не завели, бо чекали на покращення фінансового стану нашої родини. А тут усе це навалилося. Зарпрати суттєво знизилися, а хазяїн підняв оренду
життєві історії 0
Ми із дружиною – молода сім’я, разом живемо два роки. Ми жили в квартирі моєї мами, дітей поки не завели, бо чекали на покращення фінансового стану нашої родини.
Поки ви народжуєте, моя дружина «живе» з Вашим чоловіком, у Вашій же квартирі! Буквально через рік після весілля у нас народився син. Назвали Іванком. Жили ми в мене. Квартира мені дісталася мені у спадок від бабусі. У них із дружиною троє дітей і він не хоче руйнувати сім’ю, але більше так жити не може, бо його дружина знову при надії, а він лише два тижні, як повернувся із піврічного відрядження. Виходить, що його дружина народжує від мого чоловіка
життєві історії 0
Я вийшла заміж у 18 років. Валерці було на той момент 22 роки. Буквально через рік після весілля у нас народився син. Назвали Іванком. Жили ми в мене.
Волосся вдома вона фарбує сама, купуючи в магазині далеко не найдорожчу та якісну фарбу. Для мене така ситуація неприйнятна та принизлива. Я не розумію, як можна перед кимось звітувати за свої витрати, навіть якщо це у шлюбі. Я не знаю, що таке витрати на квартиру, техніку, машину – все оплачує чоловік. Продукти також завжди оплачує він, якщо ми разом йдемо в магазин
життєві історії 0
Я не знаю, скільки заробляє мій чоловік, а він не знає, скільки заробляю я. Звичайно, приблизно ми здогадуємося, але виду не подаємо. У нас роздільний бюджет, це зручно
Україні, через нього я не зміг провести в останню путь батька на Полтавщині. Між моїми рідними і мною – прірва відстані. Не можу поїхати і допомогти, а вони не приїдуть сюди
життєві історії 0
Президент країни, в якій я живу багато років – фашист. Говорю про це всім знайомим і рідним! Мало хто має сміливість зі мною погодитися, дуже боляче і прикро.
Я вирішила віддати під оренду свою двокімнатну квартиру у Львові. Передзвонила йому і сказала: “Бери таксі, я речі збираю”. Зрештою зупинилася на молодій парі, зустрілася з ними, підписала договір. А вони перетворили мою власність на хостел. Вся моя квартира заставлена ​​дерев’яними двоярусними ліжками! Два на лоджії, шість у кімнаті, дві на кухні замість столу. Деякі ліжка зайняті, деякі порожні
життєві історії 0
Я вирішила віддати під оренду свою двокімнатну квартиру у Львові. Причина – зустріла своє щастя на п’ятому десятку. Познайомилася із чоловіком у магазині, розговорилися. Виявилось, що ми живемо
Ми з чоловіком і двома дітками – з маленького залізничного містечка на Донеччині. Два роки тому всі друзі мені говорили: кидай його, подавай на аліменти, він об тебе ноги витирає! Так, зраджував у відкриту. Але я боялася залишатися з двома дітьми, у мене немає рідних. Як Бог і серце підказали. Війна, а він – поруч
життєві історії 0
Ми з чоловіком і двома дітками – з маленького залізничного містечка на Донеччині, яке завжди було проукраїнське. Жили спокійно, працювали на залізниці, ростили діточок. Я не можу сказати,
Забирай дочек, минимум вещей и к нам! Я тебе помогу, сестричка, я знаю, как выехать из-под Киева в Питер, там есть у меня люди, кто занимается, дам контакт. У нас хорошо, санкции пока мы, простые, не ощущаем. Зато безопасно, это главное! Даже не думай, прошу тебя! – всі ці жахливі два тижні я спілкувалася з сестрою з Санкт-Петербургу. – Ну, само собой вернетесь, уже в
життєві історії 0
Мені 42 роки, три роки тому раптово овдовіла. Маю двох дочок-студенток, 18 і 20 років. Живемо з донечками у невеликому містечку недалеко від столиці. Самі уявляєте, як нам
Тато мого сина Андрій зателефонував напередодні ввечері, попросив сина на день взяти до себе. Ромчику 7 років, я працюю цього дня – чому б і ні. Вранці дорогою на роботу завезла сина до батька. Про радість моєї дитини я навіть писати не буду: та ще з вечора стрибав від нетерпіння, чекаючи зустрічі з татом. Передала з рук до рук. Одягла у трохи затягані черевики, теплі товсті рукавички не першої свіжості, під утепленими штанами кальсони. Піду зварю баняк борщу
життєві історії 0
Тато мого сина зателефонував напередодні ввечері, попросив сина на день взяти до себе. Ромчику 7 років, я працюю цього дня – чому б і ні. Вранці дорогою на
Прожив він із сім’єю майже двадцять років і пішов до іншої. Дружині сказав, що не любив її ніколи, що вона не викликає у нього почуттів як жінка, що вона йому як сестра
життєві історії 0
Один мій знайомий, Максиме, якось за чарочкою чаю розповів мені про своє нещасливе кохання в юності. На першому курсі інституту він закохався у свою одногрупницю. Це була симпатична,
Ближче й рідніше за людину, ніж вона в мене й не було. Намагалася зробити так, щоб їй було комфортно дружити зі мною. Ніхто мені не пояснив, що дружба це вибір обох, коли взаємна допомога, а не в одні ворота
життєві історії 0
Я — дуже поступлива і добра людина. Може, мене так виховали, може, сама такою виросла. Звикла допомагати всім, хто попросить допомоги. Навіть якщо ця допомога мені не вигідна,

You cannot copy content of this page