життєві історії 0
Богдан і Неля одружилися у зовсім юному віці – йому виповнився двадцять один рік, а їй тільки-тільки сімнадцять. Дівчам вона була сміхотливим і легковажним, але саме її ця жвавість і привернула увагу Богдана. Життєрадісна, завжди у доброму гуморі, Неля немов промінчик світла осяювала його життя. А коли з ним те сталося, Неля відвернулася і покинула. А потім пожалкувала
Богдан і Неля одружилися у зовсім юному віці – йому виповнився двадцять один рік,
життєві історії 0
Люба йшла, не розбираючи дороги. В її очах стояли сльози, а горло стиснуло, що не продихнеш. У той день, після УЗД, лікар сказала, що їй доведеться відмовитися від одного зі своїх дітей. Як так? Як це – один малюк не дає розвиватися іншому?.. Як тільки до неї дійшов сенс сказаного, вона встала, подякувала за прийом і вийшла, як була, в тапочках
Люба була щаслива в шлюбі. З Валерою вони одружилися недавно, почуття ще мали світлий
життєві історії 0
Першою пішла Орися. Вийшла, ковтаючи сльози, в очі Соломії навіть не поглянула. Соломія не вірила в усі оті ворожіння. Ще бабця її навчила, що долю визначає Господь, а всі ті чаклунки – відьми, то від нечистого. От і трималася дівчина осторонь таких справ. До сьогодні. І треба ж було Орисі вмовити її на таку авантюру. Кіндратівна завше дивувалась – чому люди до неї ходять? Адже ні ворожити, ні, тим паче, робити якесь помічне зілля не вміла
Соломія не вірила в усі оті ворожіння. Ще бабця її навчила, що долю визначає
життєві історії 0
На подвір’я заїхала машина, до верху навантажена дровами. Зіна остовпіла. Хай і пройшло сорок років, але водія вона б із тисячі впізнала. Степан! Це ж Степан! Трохи постарів, геть сивим став, але очі ті ж – сині-сині, наче волошки  пшеничному полі. Вирішила не зізнаватися, що впізнала. Тому Зіна пішла в хату, дістала хустинку з грішми. Зіна була геть не в захваті від його прохання. Кого-кого, а Степана чаєм поїти хотілось найменше. – Чашечку кип’яточком обдай спершу
На подвір’я заїхала машина, до верху навантажена дровами. Зіна остовпіла. Хай і пройшло сорок
життєві історії 0
Ото галасу на все село наробилося! Старий Пилип Федорович, ухопивши перше, що під руку попалось, біг до невістчиної хати. Щойно сусід телефонував: «Доки ваш син на заробітках спину гне, його жінка з іншим тішиться». Галя, знаючи чоловікову вдачу, бігла позаду і репетувала. Ой, що то має бути! А вже через три дні люди геть оніміли
Ото галасу на все село наробилося! Старий Пилип Федорович, ухопивши перше, що під руку
життєві історії 0
 Міла відразу і не впізнала його. І тільки коли дала йому милостиню – кілька монеток, зупинилася і почала вдивлятися в обличчя жебрака. Оброслий, зморшкуватий, згорблений дідок теж не впізнав Мілу – свою пасербицю. Одразу ж нахлинули спогади і пронеслися в Мілиній свідомості за кілька секунд. Багато років тому Мілина мама проводила вітчима в армію і присягалася, що дочекається. – Печиво пам’ятаю
Міла відразу і не впізнала його. І тільки коли дала йому милостиню – кілька
життєві історії 0
– Ой, знаєш, я накопичення принципово не роблю і запасів великих в будинку теж не тримаю. На все життя не накопичити все одно, і від всього не застрахуєшся! Накопичення в розмірі двох-трьох місячних зарплат в разі чого нікого не врятують все одно, а більше з такою юрбою мені не відкласти! Жити треба тут і зараз, гроші витрачати із задоволенням, тоді вони і приходити будуть легко і просто. І «чорного дня» чекати не можна, тим більше, збирати на нього… Тоді він і не настане!
– Завтра п’ятница, а у мене ніякої радості! – заявила вчора моя знайома. –
життєві історії 0
Поїхала моя старша сестра Алла 9 років тому в Київ, вступати до вишу. Вступити – не вступила, а от заміж за багатого киянина вискочила. І стали ми для неї людьми другого сорту. Приїде – лице від усього верне. На стіл накриєш – фу, їжа для жебраків, я таке не їм. Ми жили в її кімнаті. Маленький у мене пішов в садок, я вийшла на роботу. І тут в наше розмірене життя повернулася ця цяця – вона животика собі на боці нагуляла, чоловік її і виставив. А батьки жаліли улюблену доньку, та по-тихому їй гроші, наші з чоловіком накопичення, і віддали. А далі – волосся дибки
Поїхала моя старша сестра Алла 9 років тому в Київ, вступати до вишу. Вступити
життєві історії 0
– Бабуся одна живе, років їй багато. Ні в магазин сходити до ладу, ні приготувати, ні прибрати не може. Соціальний працівник ходить, але у нас вони не дуже вважають за… Ось, я заходжу іноді. Те пиріжків напечу, занесу, то в магазин йду, їй щось куплю по дорозі. Ну або коли зовсім погано їй, вона мені дзвонить… або стукає в стіну… По-хорошому, звичайно, їй вже і не можна однією залишатися. Нагляд потрібен! Фінансово дочка допомогти не може ніяк, забрати бабусю до себе їй нікуди, самі там один у одного на головах
– А ми цілу суботу провозилися з сусідкою-бабусею, – поділилася знайома з мого рідного
життєві історії 0
– А я тут, уявляєш, допомогла сестрі своїй рідній, на свою голову! – поділилася днями знайома. – Тепер ось лікті кусаю. Правильно кажуть, не роби добра, не отримаєш зла. З таким трудом її влаштувала на роботу – а вона кинула через місяць! Перед людьми незручно… Все, більше ніколи допомагати не буду! Нехай тепер сама свої проблеми вирішує!
– А я тут, уявляєш, допомогла сестрі своїй рідній, на свою голову! – поділилася

You cannot copy content of this page