Куди б я не їхала, в якому поїзді б не перебувала – обов’язково починається ЦЕ. Якась бабуся схоплюється зі свого місця і починає прибирати своє ліжко. Кожне 8 березня мама приносить мені цілий вагон і коробку цукерок. На її думку, я маю віднести їх вчительці, медсестрі в дитячій поліклініці, і ще хто зна кому. Коли я щиро не розумію сенс цього дійства, мама дуже дивується
Людину, яка народилася в СРСР, дуже легко відрізнити за деякими дивним звичкам. Здавалося б, уже скільки років пройшло, а ні, досі на рівні інстинктів залишилися вчинки, які абсолютно
Стара хата Петренків тільки що від вітру не валиться, похилилася, сиплеться. А вони ж старі вже, де сили брати? Ледве ту воду в хату носять з колодязя, аби помитися і їсти приготувати. В селі всі це знали. Приїхали Ольга с Павлом років 15 тому і сказали батькам, одним і другим – і Петренкам, і Яремчукам: – Заберемо вас, але жити в пансіонаті будете, у нас не стільки місця в будиночку, але поруч з нами гарний заклад, у нас багато хто так робить
Ольга й Павло – однолітки, з одного села. І він, і вона – єдині діти в своїх родинах. Зустрічалися зі школи, побралися у 20 років. З дітьми не
Катерина звиклася. Що є Вітька, що немає його. Аби не лаятися, не сваритися. Суп приготувати, черевики накремити, штани попрати, сорочку нагладити, народити іноді – їй не складно. – Кать, – сказав Віктор без надриву, – втомився я від тебе чогось. Вибач, нічого особистого, просто не любив тебе ніколи і все. Бувай. Ні, не в образу, просто у Євки… та що там пояснювати, молода вона і все. – А квартира… а Василько, а я?
Катерина звиклася. Що є Вітька, що немає його. Аби не лаятися, не сваритися. Суп приготувати, черевики накремити, штани попрати, сорочку нагладити, народити іноді – їй не складно. –
Чого дивишся? – гримнула Тамара на малого, доїдаючи сардельку, – Коли твій татко почне гроші заробляти, тоді і ти таке їстимеш, а поки і за макарони будь удячним. Семирічний Ваня винувато потупився. Як же йому хотілось тієї сардельки. Найбільшою його мрією було повернутись до рідної мами. Він спочатку сердився на неньку, адже вона залишила біля себе його сестричку, а його відправила до тітки Тамари з татком
Чого дивишся? – гримнула Тамара на малого, доїдаючи сардельку, – Коли твій татко почне гроші заробляти, тоді і ти таке їстимеш, а поки і за макарони будь удячним.
Сестра восьму дитинку носить. А у мене з чоловіком – жодної. Прийшли вони до мене вдвох з мамою, для переконливості. – Візьми мою дитинку, Оленко, у вас же своїх немає! – Так, доню, це найкращий варіант, вона все одно вам наче рідненька буде! А Люда з Петром вже зупиняться на цьому. То що, візьмеш, Оленко?
Нас в родині росло двоє, я і старша на три роки сестра Люда. Люда вийшла заміж у 23, а я через два роки після неї. Минуло 13 років.
Ти справжній мужик, – з гордістю дивився на свою донечку Сергій, – Диви, скільки голів сьогодні закотив! Будуть знати! Саме так! Свою маленьку Іринку Сергій інакше, як «мій син» і не називав більше. Дуже вже він про сина мріяв. А Галя його все не могла дитя до терміну доносити. А тут – диво! Людям було вельми цікаво побачити Ірину, адже про неї ні Сергій, ні Галина згадувати двадцять років не хотіли
Ти справжній мужик, – з гордістю дивився на свою донечку Сергій, – Диви, скільки голів сьогодні закотив! Будуть знати! Саме так! Свою маленьку Іринку Сергій інакше, як «мій
Ганна Валеріївна пішла спокійно, раптово і уві сні. І тому прокинулася вона вже не в себе в ліжку, а в просторій кімнаті з безліччю інших людей, що, як і вона, чекали побачити щось інше. Тільки з третього підходу (на превелие задоволення Ганни Валеріївни, бо і не таких бюрократів штурмом брали) операціоніст спромігся пробити її по базі даних і повідомив: – Ось роздруківка карми, третій кабінет направо за лівим кутом – отримаєте комплектацію. Потім підійдете
Ганна Валеріївна пішла спокійно, раптово і уві сні. І тому прокинулася вона вже не в себе в ліжку, а в просторій кімнаті з безліччю інших людей, що, як
Таточку, татку! – весело загукав малий Миколка і побіг у обійми, які розкрив широкоплечий красень. Обіймає малого, а сам очима так і їсть колишню дружину Надійку. А вона сухо вітається, віддає речі малого і сідає в авто, яке її чекає. Мить – і немає його щастя. Надя їде і щосили намагається не заплакати. Хоч він і просить, хоч уже п’ять років вона сама – назад дороги немає. Нічого ніби і не заважає. Ніхто і не вірить, але не було між ними і непорозумінь, обладнав дитячу, наче для принца. Аж ось одна літня професорка, посадивши Надю навпроти, почала розпитувати
Таточку, татку! – весело загукав малий Миколка і побіг у обійми, які розкрив широкоплечий красень. Обіймає малого, а сам очима так і їсть колишню дружину Надійку. А вона
Чергова спроба побудувати щасливе сімейне життя закінчилося провалом. Я стояла, кліпала очима, дивилася на клубок рук і ніг, що стирчить з-під ковдри, і дуже мляво намагалася обуритися. Вік тоді переступив фатальну позначку – 29. На руках було двоє дітей, і мужик в моїй квартирі за логікою цих умов мав був бути моїм останнім шансом. Ніяких емоцій. Ну, ось ніяких – абсолютно! – Ти мене просто не поважаєш! – Ага, – довелося сумно це визнати
Чергова спроба побудувати щасливе сімейне життя закінчилося провалом. Я стояла, кліпала очима, дивилася на клубок рук і ніг, що стирчить з-під ковдри, і дуже мляво намагалася обуритися. Напевно,
Неля вирішила зробити ремонт в своїй однокімнатній “хрущовці”. Капітальний! У ній дуже давно не було ремонту – Неля жила з мамою все життя, мама її народила пізно, а потім все хворіла. І жінка за нею доглядала. А зараз самій Нелі під п’ятдесят. І все життя Неля спала на кріслі-ліжку – цим все сказано. А потім додали зарплату, крісло-ліжко зламалося, і вона вирішила зробити ремонт. А далі – Степанович не взяв гроші
Неля вирішила зробити ремонт в своїй однокімнатній “хрущовці”. У ній дуже давно не було ремонту – Неля жила з мамою все життя, мама її народила пізно, а потім

You cannot copy content of this page