Ми і прибирали в домі і готували їсти і на городі пару картоплин садили, щоб не заростав. Завжди тітка говорила, що за моє добре серце свою хату перепише на мене. Але сталося так, що відійшла вона від нас раптово. Після прощання я почала готувати всі документи по хаті, але тут з’явилася Наталя. – Я також, як і ти, маю повне право претендувати на цей будиночок. Я все життя в невістках. Ти ж не знаєш, як це. Тому тепер від свого даху над головою я не відмовлюся. Ти ж маєш де жити. Твоя батьківська хата, а моя тітки Олі буде
Мене з сестрою виховувала бабуся, але її рано не стало, і за цю справу взялась рідна сестра моєї мами, а за сумісництвом і моя хресна мама, тітка Оля.
Ввечері дивлюсь, подружка мою маму позначає у фейсбуці: “Це був неймовірний виступ!” І локація, хоч я її і без підпису знаю: “Львівська опера”. То як з онучкою посидіти, то ногу скрутило, а як в театр з подругою, то на раз-два-три. Я не стрималася і сказала, що шукаю нянечку для Евелінки, бо не даю собі сама ради. А мама мені знаєте що сказала? “А чого ти не сказала, що готова за це мені гроші платити?”
Моя мама була готова сидіти з онучкою лише за гроші. Так просто їй не цікаво. Ви собі й уявити не можете, як бабусі з одної і другої лінії
Сергій був хорошим сином, добрим, уважним та працьовитим. Жалів нас з чоловіком, та в усьому допомагав. Кажу був, поки не зустрів свою Лесю. А якщо точніше, поки Леся не обкрутила нашого Сергійка, бо вона була старшою від нього і в чоловіках дуже добре обізнана. Живуть молоді окремо. Після декрету Леся на роботу так і не вийшла, хоча медичний працівник в селі дуже цінується. Але і це не найгірше. Сльози так і котяться горохом. За що нашому Сергійку таке? Може то й ми в тому винні, хто його зна!
Сльози так і котяться горохом. За що нашому Сергійку таке? Може то й ми в тому винні, хто його зна! Ми з чоловіком обоє вже на пенсії.  Живемо
Серед тижня в сина був день народження. Я знала, що вони святкувати не будуть, тому й запросила Володю з невісткою до нас. Цілий день ми з чоловіком їх чекали, а потім сіли до столу і самі ці реберця їли. Того вечора я Володі не дзвонила, а вже наступного дня я дізналася, що вони були у моєї свахи на дачі – шашлики смажили. “Мам, я думав, ти жартувала з тим запрошенням! Але не хвилюйся, ми гарно день провели”. Образливо, до глибини душі!
Серед тижня в сина був день народження. Я знала, що вони святкувати не будуть, тому й запросила Володю з невісткою до нас. Цілий день ми з чоловіком їх
В п’ятдесят років мій Тарас зібрав речі і пішов, на прощання сказавши, що він ще досить молодий, щоб марнувати своє життя зі вже не надто “свіжою” жінкою. Пішов він до молодиці і я це прекрасно знала. Містечко в нас невелике, тому кожен другий знав, як Тарас зі мною обійшовся. Та минув час і колишній почав проситися назад, прикриваючись дітьми. “Скоро весілля в дітей підуть. Їм буде незручно, що батьки розлучені. Давай почнемо все з початку”. В ту ж мить я зателефонувала дочці в Лондон і сину в Київ
В п’ятдесят років мій Тарас зібрав деякі речі і пішов, на прощання сказавши, що він ще досить молодий, щоб марнувати своє життя зі вже не надто “свіжою” жінкою.
Мені було дивно чути, як моя свекруха використовувала кожного чоловіка у своїх цілях. Один купив квартиру, інший автівку, наступний її забезпечував, а Борис возив по курортах. Ось мій чоловік і звик, що мама для нього все. Останнє слово за нею. “А як ти хотіла? Вона ж мене на світ привела!”. А потім сталась ця ситуація в торговому центрі, яка мене геть збила з пантелику. Як діяти? Чи варто продовжувати життя з таким чоловіком?
Як діяти? Чи варто продовжувати життя з таким чоловіком? Якби я знала з самого початку, що Андрій так слухатиме свою матір, напевно, не починала б ці відносини. На
Сьогодні я знову відкрила сторінку у фейсбуці колишнього чоловіка. В Ігоря народився другий син. Йому на вигляд, місяців два-три, але вони вже разом з сяючою дружиною мандрують по Карпатах. Мені дивно, бо зі мною Ігор так не поводився. Я в підсвідомості розумію, що в тому, що він нас покинув – винна я. Але мені образливо за дочку, яку він, як і мене, викреслив зі свого життя. Нас пов’язують, на жаль, одні аліменти
Сьогодні я знову відкрила сторінку у фейсбуці колишнього чоловіка. В Ігоря народився другий син. Йому на вигляд, місяців два-три, але вони вже разом з сяючою дружиною мандрують по
Мама Романа відмовилася сісти на диван у вітальні. “Я боюсь, що забрудню свою нову спідницю”. Також Ольга Дмитрівна відмовилася він наших частувань, бо не надто чиста кухня. А після попросила Романа пройти з нею на кухню. “На кому взагалі ти одружився? Синок, в нас ніколи дома не було такого балагану. Я також була мамою маленьких дітей і не раз. Але я встигала все. Я не здивуюся, якщо твоя принцеса заставить тебе оплачувати прибиральницю і кухарку”. Я була в сльозах, бо чула їх розмову на власні вуха
Поява дитини – непростий час для обох батьків. Новоспечені батьки намагаються звикнути до нової обстановки, тому деякі речі відходять на другий план. До них відноситься, наприклад, прибирання чи
Ми телефонували Орисі, просили, щоб приїхала сама на прощання і онуків привезла, яких Стефа так любила. Але не послухала Орися. Сказала, якщо вона повернеться, то більше ми її не відпустимо. А в неї там нове життя і повертатися до Петра вона не планує. Як тепер мені допомогти похреснику. Він закинув роботу, пильнує друзів і шинок. Світ йому без дружини не милий. Як могла так вчинити Орися? Невже не кольнуло її в той час, як ми зі Стефою прощалися?
Не приїхала Орися і щоб попрощатися зі своєю свекрухою. Мені б таке і не приснилося. Стільки Стефа тій дитині добра зробила. Прийняла в своєму домі, як рідну дитину,
Повернулася Оленка від бабусі вся в сльозах. – Мамо, поки бабуся з хати вийшла, я ж побачила, що на грядці полуниця вже доспіла. Ось і вирішила трішки “попастися”. “Ти чого там топчишся? Невже не знаєш, що тітка Оксана в неділю з дітьми приїде? Та я сама тої полуниці не їм, для них бережу. А ну гайда звідти!”. То виявляється, діти дочки – онуки, а сина – так собі, обійдуться. Все життя ми біля неї живемо, помагаємо, миємо, смачненьким годуємо. І ось таку віддачу заслужили
Прибігла моя Оленка від бабусі вся в сльозах. – Більше я туди не піду і не проси!, – сказала донька і побігла в свою кімнату. Поговоривши з Оленкою

You cannot copy content of this page