Головна

olesya

На день народження діти купили мені сучасний телефон. Я спочатку обурювалася, а згодом так до нього звикла, що тепер мене ніяка робота не береться. А недавно від своєї онучки я дізналася, що батьки зчинили велику “бурю” через той подарунок. Як виявилося, зять пошкодував його для мене. – Навіщо їй смартфон? Вона ще могла років п’ять зі своєю “нокією” ходити. – Цього я не очікувала і мовчати не збираюся!
життєві історії 0
З чоловіком ми живемо в селі, обидвоє вже на пенсії, але ще працюємо. Я працюю в сільському магазині продавцем, а чоловік ще їздить на охорону до Львова. Робота
Дітей я залишила на свою маму і поїхала в сусіднє село, до бабці. Знаю, що вона не охоче бере від мене гроші, та щоб з пустими руками не їхати, взяла з собою чай, каву, печиво і вафлі. Коли ж приїхала, побачила, що вона ніби трохи схудла. Та роботу свою зробила дуже добре. Я відчула полегшення. Ми сіли за стіл на веранді. Вона нам зробила чай. Говорили ми довго і нарешті вона у всьому зізналася
життєві історії 0
Зараз дуже важкі часи, але що поробиш. Маємо подолати все і вистояти! Так склалась в мене ситуація, що чоловік мій встиг виїхати за кордон ще до початку вторгнення.
Я наводила в будинку чистоту, адже ось-ось новосілля. І тут де не візьмись, з’явилася моя свекруха. – А де буде моя кімната? І не дивись на мене так, Ларисо, а то очі з орбіт повилазять. Будинок ж збудований за кошти мого сина, і я маю повне право тут жити. – Того дня я її прогнала. Коли Ірина Орестівна покидала нашу територію, сказала, що так це мені не залишить. Як сказала, так зробила
життєві історії 0
Я наводила в будинку чистоту, адже ось-ось новосілля. І тут де не візьмись, з’явилася моя свекруха. – А де буде моя кімната? І не дивись на мене так,
Я поїхала в Польщу на заробітки. Працюю на кухні: мию посуду. Робота важка! А якщо просять, ще щось допомогти – помагаю. Але важко мені на душі за те, як наші люди, будучи далеко від дому, “перешкоджають один одному”, підставляють, хочуть вислужитися перед паном. У нас є головна кухарка Ніна, яка собі обрала двох “подруг” – Олю і Галю. Вона каже їм: “Дівчата, слухайте мене і халепа вас омине!” Відчуває моє серце, що наступною “вилечу” – я
життєві історії 0
Хочу поділитись своєю історією, але непростою, не знаю, як маю вчинити? Після вторгнення я поїхала в Польщу на заробітки. Час від часу їжджу додому! Дітей залишила з мамою
Я не заперечувала, щоб мій Дмитро час від часу допомагав Катерині, бо розуміла, без чоловіка вона живе, ще й доньку виховує. Але всьому є межа. – Не заслуговуєш ти, Оксано, на такого чоловіка. Золоті в нього руки, – якось сказала вона мені з насмішкою. З того дня ноги мого чоловіка в неї не було. Тут все “чорне” з Каті і вилізло. Село досі від її “казок” про нас, оговтатись не може
життєві історії 0
Я не заперечувала, щоб мій Дмитро час від часу допомагав Катерині, бо розуміла, без чоловіка вона живе, ще й доньку виховує. Але всьому є межа. – Не заслуговуєш
Єдиним, чим мама мене веселила, це одягом, якого іноді ставало забагато і різноманітними ляльками. Коли вона купувала іграшки то казала, що дає мені те, чого не хватало в дитинстві їй. Не розуміла вона, що мені потрібна її любов та увага. З того часу минуло багато років. Я вже давно не дитина. Ми не спілкуємось нормально, оскільки я чекаю першого кроку від неї. Та чи правильно це?
життєві історії 0
Я б хотіла щось змінити, але не знаю, чи це в моїх силах… Все життя я не отримувала достатньо любові від матері. Вона була сухою, і скупою на
Заради квартири діти і поїхали на ті заробітки. Ніхто й подумати не міг, що все так закінчиться. Все було добре до того часу, поки наша Оля не дізналася, що Борис вже давно іншу має, ще й з дитиною, яка не здорова. Чим він тільки думав, хто його знає. Повернулася дочка додому сама не своя, а через місяць дізналася, що чекає дитинку. Ми відмовили Ольгу від ідеї, все розповісти Борису. Правда, тепер про це дуже шкодуємо
життєві історії 0
Заради квартири діти і поїхали на ті заробітки. Ніхто й подумати не міг, що все так закінчиться. Все було добре до того часу, поки наша Оля не дізналася,
Деякий час після розлучення я приїхала в гості до своєї бабусі, та замість того, щоб мене розрадити, вона почала говорити, щоб я знову зійшлася з Михайлом. “Він високий, красивий, роботящий! Чого тобі ще треба? Разом би доживали віку”. Власне її останнє слово “доживали” – мене і вивело з колії. Людоньки, мені ж всього 24 і мені ще жити і жити. Але як виявилося, не одна бабуся такої думки
життєві історії 0
Деякий час після розлучення я приїхала в гості до своєї бабусі, та замість того, щоб мене розрадити, вона почала говорити, щоб я знову зійшлася з Михайлом. “Він високий,
І свекруха і вся родина колишнього чоловіка, робить винною мене у тому, що його забрали до війська. В мене слів нема, чесне слово. То коли я просила їх втихомирити свого синка, вони сміялися і казали, що це не їх справа, що ми дорослі і самі розберемось, а тепер, виявляється, Мирон не дорослий? Не треба було попід вікна в комендантську годину лазити. Ревність ще ніколи до добра не привела!
життєві історії 0
Колишня свекруха зробила винною мене у тому, що її сина забрали до війська. Але хіба я його просила за мною стежити? Деякий час тому сталася така неприємна для
Коли ми придбали автівку, щоб возити свого “особливого синочка” на процедури, наша сусідка почервоніла від злості: “Та ви за державні гроші цю покупку придбали. Зовсім у вас совісті немає. Я не по лінуюся, і виясню, чи все у вас законно. Тут вам не викрутитися. Я вже вас на чисту воду виведу”. Людоньки милі, та цих грошей на підгузки не хватає, не то на машину. Але сусідці  не доведеш, вона ж – “мудріша”
життєві історії 0
Коли ми придбали автівку, щоб возити свого “особливого синочка” на процедури, наша сусідка почервоніла від злості: “Та ви за державні гроші цю покупку придбали. Зовсім у вас совісті

You cannot copy content of this page