життєві історії

Привіт із Мелітополя! Біля нашого парку в кафе одна дівчинка днями жебракувала, зі склянкою ходила. Їй хтось гроші дав, а за іншим столиком покликали та запропонували купити їй

Ми з чоловіком та сином жили у невеликому двоповерховому будиночку. Знизу передпокій, вбиральня, кухня та ванна, зверху ігрова, спальня, кабінет та дитяча. У будиночок вклалися порівну, моя зарплата

Я ось не знаю, права моя кума чи я. Ми жили на Донеччині, але коли я розлучилася з чоловіком, почала роздивлятися можливості виїхати з нашого провінційного містечка. І

25 років тому, коли мені було 5, мій тато пішов від нас. Але зраджував батько маму, як вона мені розповідала, майже з самого початку, невдовзі після одруження. Вона

Я не можу піти захищати Україну, поясню, чому. У житті може трапитися будь яка болото. Мабуть, свою порцію одного разу мав зловити і я. Дружина пішла з сім’ї,

Я тепер майже жебрачка, ніяк до цього не звикну. Розумію, що багатьом ще важче зараз, захоплююся тими людьми, які вміють адаптуватися, скоротити свої потреби, задовольнитися меншим. Я ж

Назар сам проводжав Ксенію на літак, і вона летіла у Прагу до того іншого. І зустрічав, сподіваючись, що це востаннє, що його Ксеня зрозуміє: справжня її родина –

Херсонщина, вільна українська територія. Її молодший, Остап, вже вісім років як присвятив свої життя боротобі за волю України. Де тільки не був, у найгарячіших точках. А що вона

Завтра буде два роки відколи немає Сашка. Швидше за все, я його знала від самого народження, але в моїй пам’яті він є з моїх семи років – того

Ми зустрілися випадково. Кожен із нас протягом трьох років після важкого розриву уникав цієї зустрічі. Напевно, підсвідомо виникав стpaх, адже маленька іскра, що неминуче спалахне від поглядів, здатна