життєві історії
Це, можна сказати, історія «щасливого» шлюбу з різницею у віці. Урок молодим дівчатам, щоб не повторювали моїх помилок. Познайомилися ми з Іваном в кафе. Я говорила по телефону
– Ні, дівчатка, не дочекаєтеся ви мого весілля, – зі сміхом відповідає подругам Олена, – розбіглися ми з Тарасом минулого тижня. Ініціатива? Моя, чия ж ще. Та досить
Пам’ятаю, як я похвалилася подрузі: – Ми купуємо великий будинок! Батьки продають дачу в під столицею, а ми з Назаром продаємо свою квартиру. І будемо жити всі разом!
– Тепер він чоловік моєї дочки, значить і допомагати повинен тільки мені! Що ви до нього лізете постійно, дочку мою ображаєте? – кричала Ольга Аркадіївна. – Хто дав
У нас з чоловіком двушка, за яку ми платимо кредит. Саме з цієї причини у нас поки немає дітей – спочатку борг виплатимо. У мого брата і його
– А я велику справу зробила минулого тижня! – ділиться з найкращою подругою пенсіонерка Наталія Максимівна. – Дійшла все-таки до нотаріуса, оформила заповіт. Ось! І синам сказала про
– Мої батьки прожили разом тридцять років, і весь час, що я пам’ятаю, у них було суворе правило: тато отримував гроші і все до копійки приносив мамі! –
Приїхала до нас свекруха пожити, поки в її квартирі ремонт йде. І оскільки свекруха сама не знала, чого хоче, то не було цьому ремонту ні кінця ні краю.
Ганна захворіла. Лежала в ліжку і не могла піднятися. нарікала на себе і свою долю. Ось і приїхали. 48, два шлюби, два розлучення, син, якого треба доучувати, а
– Ось так ось… Ростили доньку, а виростили зрадницю! – ледь не плаче шістдесятлітня Тамара Дмитрівна. – Я їй тільки одне сказала: дивись, мовляв, не пожалій! Цих чоловіків