життєві історії
«Бути співмешканкою – не для мене! Я вже якось погодилася на таке, чекала, що він зробить пропозицію, але пройшов рік, а про весілля він так і не заговорив.
Їхня любов була як сонечко, осяювала їх самих і все навкруги. В селі ними любувалися, всі знали, що Нюра й Василько – пара, ще відколи їм мабуть років
Посеред ночі прокинулася від того, що чоловік з кимось явно розмовляв. Коли підняла голову з подушки і придивилася, Саша лежав поруч, солодко сопучи. Подумала, що здалося або наснилося.
Моя сестра Наталя розлучилася майже відразу після народження дитини. Через кілька років вона встала на ноги, влаштувалася на гарну роботу, подорожувала, ходила на фітнес, дитина відвідував сад і
Мені було 35 років, коли від мене пішов чоловік. До молодшої, гарнішої. Мені знадобилося два роки, аби відновитися, знову повірити в себе. Але остаточно це вдалося зробити, коли
Ми з чоловіком розлучилися, коли сину Тарасові було 10 років. Чоловік зраджував мене кілька років, я терпіла заради синочка, але врешті не витримала. На моєму шляху тоді якраз
Ось так і роби добрі справи, тепер я в цьому остаточно переконалася. Тиждень тому у свекрухи був день народження, 60 років. Вирішили з чоловіком зробити подарунок його мамі:
Ми росли на березі величної синьої річки, на кручі над водою розкинувся древній монастир. Під стінами того монастиря, під дзвін золотих дзвонів ми й пообіцяли собі й небесам,
У мене було багато конфліктів з мамою, тому з 13 років я жила з бабусею. Приміром, я прийшла на 10 хвилин пізніше додому, а мама не пустила мене.
Ми з Сашком прозустрічалися майже три роки. Познайомилися в університеті, я була на останньому курсі, а він навчався на другому. Сашко – на три роки молодший за мене.