Коли нашому Микитці було п’ять років, ми задумались про другу дитинку. Та як тільки не старались, лелека все не приносив хорошої звістки. Через деякий час ми сходили на обстеження в приватну клініку. І ось настав день, коли всі результати обстежень, були у лікаря. – Ви, на жаль, не можете стати батьком. Але можна постаратися виправити цю ситуацію. – Я затамував подих. – А від кого ж тоді Микита?
Коли нашому Микитці було п’ять років, ми задумались про другу дитинку. Та як тільки не старались, лелека все не приносив хорошої звістки. Через деякий час ми сходили на
Був би Павло не при грошах, ніхто б на нього і не глянув, це я точно знаю. – Забирай сина і йди. Скоро в цьому домі нова господиня з’явиться. Чекай повідомлення в суд, на розлучення я вже подав, – сказав Павло. Я спершу розгубилася. У мене немає нікого з рідних, і працювати останнім часом не доводилось. – Залиш у себе Даньку на деякий час. Я знайду житло, і заберу! – Що ти за матір, раз сина хочеш позбутись!
Був би Павло не при грошах, ніхто б на нього і не глянув, це я точно знаю. – Забирай сина і йди. Скоро в цьому домі нова господиня
Моя двоюрідна сестра Катя, як почула що я з четвертим чоловіком вже розлучилася, стала у всі “дзвони голосити”. – Як так? Та ти ніколи щасливою не будеш. Немає такого чоловіка, щоб ідеальний був. Всі ми терпимо свої ненаглядних. А чого ми одні варті? Тобі ж до старості йде. – А мені ось тебе жаль. Ну чесно, Кать. Твій Микола все життя “наліво” ходить, а ти закриваєш на це очі. Невже немає до себе навіть краплі поваги?
Моя двоюрідна сестра Катя, як почула що я з четвертим чоловіком вже розлучилася, стала у всі “дзвони голосити”. – Як так? Та ти ніколи щасливою не будеш. Немає
Я завжди з подивом дивився на друзів, які усміхаючись розповідали, про стосунки “на стороні”. – У мене такого ніколи не буде. Я обожнюю свою Лілю, – думав я. Та недавно ситуація дещо помінялася. Наша фірма святкувала свій десятий ювілей. Всі ми “веселилися”, і в якийсь момент до мене підійшла Ліля. З нею ми в дружніх стосунках. – Треба поговорити, на одинці! – Я ж думав, вона роботі моменти прояснити хоче. Ми й пішли в її кабінет
Я завжди з подивом дивився на друзів, які усміхаючись розповідали, про стосунки “на стороні”. – У мене такого ніколи не буде. Я обожнюю свою Лілю, – думав я.
Коли сусідка натякнула мені, що Олег “бігає” до Гальки з шостого поверху, я не повірила, та за деякий час ми з нею зустрілися віч-на-віч на сходовому майданчику. – Ми зустрічаємось вже пів року. Ти для Олега ніхто, ви ж навіть не розписані. Я не збираюсь здаватися, і в мене є “козир”, я, на відміну від тебе, зможу подарувати йому сина. – В моїх очах потемніло. – А знаєш, ти права!
Коли сусідка натякнула мені, що Олег “бігає” до Гальки з шостого поверху, я не повірила, та за деякий час ми з нею зустрілися віч-на-віч на сходовому майданчику. –
Квартира, в яку Степан переїхав зі своєю “кралею”, що на двадцять років молодша за нього, взагалі купувалася за наші спільні кошти дочці. Але по всіх документах вона належала чоловіку. – Юля ще навчається, а там гляди, і заміж за багатого чоловіка вискочить. Для чого їй ця двокімнатна в старому будинку? – сказав чоловік. Та мені від цього не легше. Після двадцяти років спільного життя, я залишилася одна-однісінька
Квартира, в яку Степан переїхав зі своєю “кралею”, що на двадцять років молодша за нього, взагалі купувалася за наші спільні кошти дочці. Але по всіх документах вона належала
Мене Лук’ян здивував того дня. – Не піду в садочок, і все. Не заставляй мене! – Я вирішила все вияснити, адже дитина три роки ходила, і все було добре, а тут на тобі. Коли я забирала Даринку, то стала по дорозі випитувати, що ж таке сталося, та вона мовчала, мов партизан. Я розуміла, що дочка все знає, але чомусь боїться розголосу. Коли я все ж вияснила причину, то була, не те слово здивована. Того ж дня я була у директорки садочка
Мене Лук’ян здивував того дня. – Не піду в садочок, і все. Не заставляй мене! – Я вирішила все вияснити, адже дитина три роки ходила, і все було
Все сталося наступного дня після 60-го ювілею моєї свекрухи. Ганна Андріївна зібрала нас усіх на дачі. Я думала, що поправини намічаються, а в неї на цей день інші плани були. – Я все добре обдумала. Свою квартиру я заповідаю Ромчику. Він, як-не-як, ріс без батька. А ось дачу, в якій ми знаходимось, і на Сергія і на Ромчика, щоб не ображалися. – Я трохи помовчала, а потім випалила. – А хіба Дмитрик не ваш онук? Чому така неповага? 
Все сталося наступного дня після 60-го ювілею моєї свекрухи. Ганна Андріївна зібрала нас усіх на дачі. Я думала, що поправини намічаються, а в неї на цей день інші
Тарас того дня повернувся додому, як ні в чому не бувало. Біля дверей поцілував Іванку, і пройшовши в зал, в наказовому тоні “прогримів”. – Чого стоїш? Невже так важко догадатися, що чоловік хоче кави попити? – Сама того не розуміючи, Іванка почала сміятися. – Тебе майже місяць дома не було, і замість того, щоб спитати як ми з донечкою, ти робиш у всьому винною мене!
Тарас того дня повернувся додому, як ні в чому не бувало. Біля дверей поцілував Іванку, і пройшовши в зал, в наказовому тоні “прогримів”. – Чого стоїш? Невже так
Ось побачиш, онученько, як з’явиться у твоєї мами від цього чоловіка, ще одна дитина, вона про тебе забуде, – каже Варі бабуся. – Свахо, ну чому ви такі вперті? Не може ж моя Ліля все життя за вашим сином сумувати. Вже не один рік минув, після цього важкого дня. Та й молода вона зовсім, не гоже в самоті жити. Ніхто про Дмитра не забуде, але ж життя продовжується. – Ні, і все. Це не обговорюється!
Ось побачиш, онученько, як з’явиться у твоєї мами від цього чоловіка, ще одна дитина, вона про тебе забуде, – каже Варі бабуся. – Свахо, ну чому ви такі

You cannot copy content of this page