життєві історії
Оце нас занесло, скажу я вам, після всіх скитань. Нам дуже хочеться додому, але чоловік поки що не пускає. Безпечна і мальовнича Норвегія, де ми опинилися на запрошення
Ще одразу після університету моя подруга Настя вийшла вдало заміж і поїхала за чоловіком у Швейцарію. Вони мене з дітьми й прийняли, поселили, допомогли з усіма формальностями. Вчимося,
А Валентині вже нічого не треба в рідному селі, вона тінню хитається осінніми паризькими вулицями. Валя обожнювала своє маленьке село на Чернігівщині з дитинства. Його сосни, Десну синю,
Ми завжди мріяли про Канаду, але потрапити сюди саме з такої причини не хотілося ніяк. Події в Україні змусили нас хапати чотирьох діток, кинути бізнес і житло в
Народжую свекрусі Алевтині Максимівні онуків, вже третього ношу, а вона не хоче віддавати свою трикімнатну квартиру. З моїм теперішнім чоловіком Романом я познайомилася близько 5 років тому. Познайомили
Після останньої розмови з батьками чоловіка я весь час прокручую сказане їм. Але я вважаю все ж таки себе правою. Ми із чоловіком у шлюбі вже 3 роки.
Свекор мій жив на Херсонщині удівець. Звичайно, ми покликали його до себе. Він на перший нібито час оселився з нами у квартирі. Але вже через кілька місяцівв ми
Я попередила сина, що після церкви до них заскочу, але краще б ноги моєї там не було. Ні, мене не турбувало те, що Ліля ще в ліжку лежала,
Ну ось, тепер я і стала одинокою матір’ю. Колишній чоловік Максим живе окремо до моєї невимовної радості, а дитина зі мною, так буде краще. Чи думала я, що
Я жила й працювала у Волновасі, це місто на Донеччині, нині окуповане, між Донецьком і Маріуполем. Наша східна багатостраждальна українська земля! Я скучаю, але поки там правлять нащадки