життєві історії
Ми одружені з Микиткою 7 років, живемо у Вінниці. Купили свою квартиру, мріяли про дитину, але Господь все не давав, попри обстеження й лікування. Коли все це почалося,
Свекруха з Києва приїхала тимчасово пожити до нас на Франківщину. Чоловік пішов служити, ми з синочком зараз удвох. Лячно поки що їй повертатися в Київ. Мені справді зовсім
Я люблю себе. Я завжди відрізнялася від своїх однолітків. Поки дівчатка грали в дочки-матері, я лазила по гаражах разом із хлопчиками. Про те, щоб вийти заміж і народити
У нас була звичайно родина: я, мама й тато. Я завжди дуже хотіла братика чи сестричку, але мама більше не змогла народитити. У мене було щасливе дитинство, потім
Мій єдиний син Валентин син нещодавно одружився. Самі ми, можна сказати, люди середнього статку. Зірок з неба не хапаємо, але й скаржитися, по суті, нема на що. І
В той день я купила торт і пішла до батьків на серйозну розмову. А що було робити? У мене троє дітей, чоловік втратив роботу, а вони навіть не
Свекруха і свекор завжди ставилися до мене по-різному. Напевно тому я зараз так переживаю через Арсенія Яковича. Коли чоловік привів мене знайомитись з його батьками, своїй майбутньої свекрусі
Ми ж нічого цього не знали! І ось, після довгої дороги – Сеул. Ми приїхали до родини чоловікового колеги, який тут живе й працює. Мій Максим працює теж
У мене на Харківщині був ресторанчик за містом. Прожив він всього 3 роки, але був успішним, в нього я вклала всі свої зусилля й любов! Зараз на тому
Нам довелося кинути все і поїхати: перспектив навіть в Західній частині України, де ми жили, ми поки що не бачимо. Ми з чоловіком давно мріяли працювати в США,