життєві історії
Я в той час сиділа “в телефоні”. Святослав наливав “мамці” чай, а вона щосили виясняла в синочка, скільки, та чуть не де, в нас лежать гроші. Моя мама
Країна, звичайно, ідеальна, але мінуси вагомі. Побутові дива нас бентежать, не можемо звикнути, адже нам з чоловіком під сімдесят обом. Ми євреї. Але все життя прожили в Україні,
Поки наш чоловік і тато захищає нашу рідну українську землю, ми з сином переїхали тимчасово у Португалію. У Лісабоні вже багато років мешкає моя колишня однокласниця Ліля, вона
Я завжди була безвідмовною людиною. І буду. До мене звертаються люди з проханнями – я обов’язково допоможу та підкажу. І не думала я до одного моменту про те,
Я вийшла заміж і все у мене складалося добре, навіть чудово. Я була дуже шасливою. З чоловіком ми були знайомі давно, жили в дитинстві в одному дворі, потім
Тоскану та її мешканців Господь поцілував у маківку, сама в цьму переконалася тепер. Ми з подругою і нашими дітьми опинилися в самому серці Італії – регіоні під назвою
Ну, що можу сказати. Раніше я тільки чула про це від знайомих заробітчанок з нашого села. Тепер, коли сама переїхали сюди, утікаючи з сином від подій в Україні,
Ми опинилися після Бучі у польському селі, на жаль – неподалік кордону з Росією. Нині ми мешкаємо у селі біля міста Ольштин, яке знаходиться відносно недалеко від російського
4 роки тому я пообіцяла сину Денису і його дівчині Уляні, що на весілля подарую їм машину. Але ж я тоді не увляла, що оце почнеться, і що
Я до своєї свекрухи ставилася з повагою, а вона мене завжди недолюблювала: я старша за її сина на 10 років, та ще й з донькою. Якщо чесно говрити,