життєві історії

Мені 31 рік, заміжня, маю дитину. Я живу у російському селі, в “глубінкє”, як кажуть, з народження, але за походженням українка і пишаюся цим. Тому саме українським читачам

Мені 27 років, я неодружений. Живу у столиці, працюю в IT-компанії. Вже три роки проводжу свою відпустку у батьків у маленькому обласному містечку біля Києва через постійні ремонти

До мене в Івано-Франківськ переїхала моя мама з Каховки. Я витратила багато сил і грошей, щоб перевезти її до нас. Та, на щастя, все вдалося. І ось ми

Я такого і уявити не могла. Мама стала для мене чужою людиною. Почну спочатку. Коли мої батьки розлучилися, мені було всього 7 років, я якраз пішла в перший

Хочу розповісти реальну історію про себе і ви самі вирішите, як до мене ставитися. Жила була дівчинка Юля, росла слухняною дівчинкою, доброю ніжною та щедрою, вийшла заміж у

Нас всі родичі й друзі відмовляють, але ми вирішили купувати квартиру саме зараз, бо я вже більше так не можу. Ми із сім’єю вирішили купити квартиру. Здавалося б,

Мені 25 років. Рік я зустрічалася з хлопцем. Тарасом. Зараз він пішов служити, я при надії, ми так і не розписалися. Тиждень тому я отримала від коханого повідомлення

Я одружена сім років. Всі ці роки моя совість мовчала, але зараз мій Назар на передовій, і я не знаю, що робити. А якщо чоловік не повернеться? Чи

Після весілля ми переїхали жити до батьків чоловіка, бо вони мають велику трикімнатну квартиру, а орендувати для нас зараз непосильно. Ми дружно живемо, зі свекром у мене взагалі

Раніше життя було зовсім іншим. А тепер я переїхала до іншої країни. У Польщу, в Познань, ближче до рідної сестри, одразу влаштувалася на роботу на швейну фабрику. Начебто