життєві історії
В мене жінка вже зовсім того! Віднесла півквартири до фонду допомоги біженцям. Живемо ми у Тернополі. Галина віднесла півквартири до фонду допомоги біженцям. Дружина моя – жінка дуже
Мені 38 років, заміжня не була, дітей немає. В юності були шанувальники, а коли всерйоз зібралася заміж – як пороблено. Час іде, годинник цокає, а мені ще хочеться
Ми зараз тимчасово живемо у свекрухи, поки відбудовуємо наш будиночок в Ірпені. І я за ці місяці зрозуміла, що для мами чоловіка наш син – чужий. А все
Батько мене не ростив, не цікавився моїм життям. Зараз він сам на Сумщині лишився. І я не збираюся забирати і доглядати заслаблого батька, хоч він і дзвонить. Він
Мені 21, навчаюсь я за 500 кілометрів від будинку. У сім’ї нас четверо, ще є молодша сестричка, якій 11 років. Тато військовий. Сім’я в мене благополучна, якби не
Мене з двома дітьми приютила багатодітна родина в Івано-Франківській області. Ось ми вже два місяці тут живемо, у цих людей. Всі звикли жаліти багатодітні сім’ї, особливо дітей, вважаючи,
Моя сестра має трьох дітей. Мені вже 42 роки і я незаміжня, маю хобі і раз-два на рік подорожую. Я живу окремо від батьків, є машина та кіт.
Мааамо! – кинувся серед травневої ночі Михайлик. – Тата більше немає! – Та що ти, синку, – Улянка пригорнула дитину, охопила круглий живіт. – То тобі сон поганий
Дружина отримала у спадщину квартиру в райцентрі, знайшла чоловіка мрії всього її життя і подала на розлучення. Синочок, Василько, йому тоді було 5 років, зі мною лишився. Спочатку
Скоро я стану мамою двійнят і зовсім цьому не рада. Бо дуже складні часи та й я не молода вже, до того ж – сама. Почну свою історію