життєві історії
Мені 52 роки і я вже сім років працюю в Португалії офіціанткою. Півроку тут – кілька місяців з родиною в селі на Вінничині. Тут, на заробітках, у мене
Всі мої подруги вже давно повискакували заміж, і навіть за руку водили дітлахів в школу. Одна я засиділася в дівках, а вже ж тридцятка на носі. В ніч
Я тоді тільки попорався по господарству і присів під хатою на лавку, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшла жінка. Її я ніколи не бачив, але
Батьки мене любили. Ні, не балували. все було без надмірностей, любили правильно і адекватно. Не утискали ні в чому, але й не опікувалися зверх міри. Пам’ятаю, що ті
Ні на вечерю, ні на Різдво, син з невісткою сказали, що не приїдуть. Мені образливо трохи, оскільки село знаходиться в двадцяти кілометрах від них, але, нехай там. Переживу.
Одружені ми з Устимом чотири роки, живемо окремо, у приватному будиночку, який мені від бабусі залишився. Одне за одним у нас з чоловіком народилися двійко діток-погодок. Я дуже
Пам’ятаю весілля: веселощі, у подарунках – подушки, сервізи, інше господарське начиння, у дружини родичі з села в більшості, ну і родзинка – двійко солоних гусей. Вирішив будувати будинок,
Так вийшло, що у мене є порожня квартира, і брат Богдан попросився в ній пожити півроку. Я погодилася з умовою, що він сплачує за комунальні послуги. У підсумку,
Тітка Ліда завжди дуже сумувала через свою самотність, часто плакала, я майже ніколи не бачила її у доброму гуморі з гарним настроєм. Не ладилося у неї і з
Купили ми з чоловіком місяць тому новий кухонний комбайн, я мріяла про цю розкіш років десять. Ох, я не могла натішитися своєму щастю! До того ж, наближалися новорічні