Я в гарному гуморі йшла з сином за руку по торговому центрі, і розглядала на вітринах взуття, яке і планувала придбати. Зоряну і її сина ми зустріли випадково, біля ліфту. Привіталися, та й стали в сторону, щоб трохи полялякати. І тут моя подруга, без грама совісті попихає до мене свого Матвія. – Синок, а ось і тьотя Валя! Як добре, що ми її зустріли. Тут поруч є дитячий магазин. Вибирай любу іграшку, в тебе ж день народження було
Я в гарному гуморі йшла з сином за руку по торговому центрі, і розглядала на вітринах взуття, яке і планувала придбати. Зоряну і її сина ми зустріли випадково,
Я так чекала свій день день народження, ще б пак, п’ятдесятка – поважна дата! Я виростила трьох синів. Всі вони добре влаштувалися в житті. Старший в Києві живе. Середущий, Дмитро, в області, а наймолодший, Петрик, в сусідньому селі. Коли після “виставляння” на роботі, зайшла додому, то розревілася наче мала дитина. Ніколи не думала, що все вийде саме так
Я так чекала свій день день народження, ще б пак, п’ятдесятка – поважна дата! Я виростила трьох синів. Всі вони добре влаштувалися в житті. Старший в Києві живе.
Все почалося, коли у нас з’явилася донечка. Роман майже щомісяця міняв роботу, і коли стало геть важко, як би я того не хотіла, переїхали жити до свекрів. Там ситуація не змінилася, та що казати, стало ще гірше. Роман став для мене ще однією маленькою дитиною. – Добре влаштувався! І матуся під боком, і дружина. – Тільки тоді я зрозуміла – мій чоловік ще не нагулявся. Рано ми створили цей союз, рано!
Все почалося, коли у нас з’явилася донечка. Роман майже щомісяця міняв роботу, і коли стало геть важко, як би я того не хотіла, переїхали жити до свекрів. Там
– Так! Слухаю! – вимовила стривожено. – Тамаро, прости за пізній дзвінок… Мені потрібно свідоцтво про шлюб. Я забув про нього, коли йшов… – Прямо зараз? Серед ночі? Ми ж завтра зустрінемося в суді. Я віддам тобі документ. – Ні. Ти можеш забути його. А мені дуже важливо, щоб нас завтра розвели. Я заїду зараз. – Ні! Я не сама. До мене не можна. – Що значить не сама?
Сім років Тамара і Андрій прожили разом. Вона очікувала від чоловіка всього, але тільки не зради. Осінь… Дощова, холодна і нещадна. Третій день за вікном барабанить дощ. Хочеться
– Дочечко, мені не вистачає грошей на ліки. Дуже незручно у тебе просити, але більше ні в кого, – просила Валентина. “Ти ж отримуєш пенсію? Що тобі весь час не вистачає? Мамо, гроші з повітря не беруться! Їх заробляють!” Рая спочатку маму підтримувала, хоч не грошима, так морально. Заспокоювала, обіцяла, що забере її до себе в столицю, що та сама на старість не залишиться
Є у мене одна знайома, зараз теж в Києві живе. Нещодавно сюди переїхала, заміж вийшла. Живе добре, забезпечено. Чоловік у неї заробляє пристойно. Будинок у них у передмісті,
Різниця між дітьми – 15 років. Орися була далека від дитячих ревнощів. Вона з натхненням взялася допомагати мамі в догляді за маленьким Сергійком. Ніхто не помічав, як не помічав стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка. – Так і має бути, – казав батько, – дочка – перша помічниця. Ти і нас в старості зобов’язана доглядати, а Сергійко – це інше. Син – це продовження, це кар’єра
Є така приказка: «Брат любить сестру багату, а чоловік любить дружину здорову». Вона описує певну модель сімейних відносин, досить збиткову модель. На жаль, часто все в точності так
Після поневірянь на орендованій квартирі вирішили діти напроситися пожити разом зі мною. У мене дві кімнати, більшу віддала молодим, а в маленьку сама перебралась. До дітей зовсім не втручалася, хоч як би мені того хотілося. Того дня у мене був ювілей. Я запросила всіх найближчих. А зранку прогнала рідного сина з невісткою з хати. Такого нахабства ще пошукати треба. Ось і скажіть тепер, хто правий, а хто ні!
Після поневірянь на орендованій квартирі вирішили діти напроситися пожити разом зі мною. У мене дві кімнати, більшу віддала молодим, а в маленьку сама перебралась. До дітей зовсім не
Олександра овдовіла в 68 років. Перший рік вона примарою бродила по своїй просторій трикімнатній квартирі, приголомшена самотністю, і дуже хотіла до чоловіка, до свого Степана. Щоб прискорите це, вона стала поглинати в скажених кількостях торти, цукерки, морозиво. Все, що не дозволяла собі довгі роки
Олександра овдовіла в 68 років. Перший рік вона примарою бродила по своїй просторій трикімнатній квартирі, приголомшена самотністю, і дуже хотіла до чоловіка, до свого Степана. Щоб прискорите це,
Я прокинулася від запаморочливого аромату бабусиних пиріжків. І відразу відчула всю безглуздість того, що відбувається: бабуся вже п’ять років як в кращому світі. З-під зачинених дверей – смужка світла. Вона лежала на підлозі довгою макарониною. що світилася. Я причаїлася в ліжку. І чекала. Сама не знаю, чого чекала. І двері тихо відчинилися
Я прокинулася від запаморочливого аромату бабусиних пиріжків. І відразу відчула всю безглуздість того, що відбувається: бабуся вже п’ять років як в кращому світі. За вікном – сутінки. Вдень
Коли онук показав мені у вітрині той спортивний велосипед, я відразу почала відкладати з пенсії. На всьому економили. Через півроку ми з чоловіком подарували Максиму на день народження велосипед майже за п’ять тисяч гривень. Через кілька місяців я пришла до сина і невістки в гості, і те, що побачила, в голові не вкладається
Я живу в селі, недалеко від райцентру, в якому живе з родиною наш син. У сина дружина і син Максим. Йому 7 років, а невістка зараз при надії.

You cannot copy content of this page