Головна

життєві історії

– Важко! – скаржиться бабуся. – Але робити нічого. Пропаде ж без мене хлопець… Буде їсти всяку гидоту, сидіти вдома під замком у компа цілодобово, ні на які секції ніхто його не поведе. А уроки? Хто б з ним сидів, ех! Батькам ніколи зовсім їм займатися! Дай Бог мені здоров’я тільки, не для себе – онука на ноги поставити. Без мене не впораються, ні… А я не молода вже, під сімдесят. Ледве тягну. Але треба!
життєві історії 0
– Мама надає мені просто колосальну допомогу з дитиною! – розповідає тридцятирічна Маргарита. – Навіть не знаю, як би ми без неї! Син у нас першокласник, а няню
Після зради чоловіка я з гордості зняла собі квартиру, і це було дуже нерозумно. Почала там жити в надії, що чоловік прийде за мною і буде просити вибачення. Але  мої сподівання виявилися марними. Вся проблема в цій ситуації була в тому, що я не була зареєстрована в тій квартирі, де ми разом жили. Я знала це, але ніколи не надавала цьому значення, була впевнена, що родина наша міцна навіки. Його нова подружка виявилася грамотною жінкою
життєві історії 0
Розлучення – це завжди важко, важко морально, душевно і навіть фізично. А коли розлучення пов’язане ще з розділом майна – це в кілька разів складніше. Після зради чоловіка
– У свекрухи – пенсія хороша і навіть дуже, плюс купа різних пільг. І жити вона примудряється на копійки, а всі гроші відкладає на банківський рахунок… Я думаю, що у неї там вже накопичено на квартиру. Але дивлячись на неї, цього не скажеш! Живе на сухарях і вівсянці, одяг носить роками, в будинок не купує нічого… Але синові її, моєму чоловікові, соромно, бач, що мати в такому вигляді! Люди косо дивляться. Не всі ж в курсі ситуації – що у мами пристона сума на рахунку, а у нас кредит і двоє дітей на шиї. Тому нам доводиться ще й мамі допомагати!
життєві історії 0
– …Мене тут свекруха економії вчила… Я, каже, кран з водою на кухні закручую не надто щільно, так, що капало чуть-чуть, лічильник такі краплі не фіксує. На ніч
За 9 років шлюбу чоловік навіть не натякнув на те, щоб купити або подарувати мені шубу, а постійно твердить, що це дорого для нього. Одного разу я, засмутившись від такого ставлення, сказала, що буду доношувати ту шубу, яку мені подарував минулий залицяльник років 10 назад, і він сказав: «Звичайно, носи». Я давно стала помічати, що мій чоловік великий скнара. У нього дві машини, у мене – одна дешева. Знайомі глузують з нас, особливо з мене
життєві історії 0
З чоловіком ми разом вже 9 років, в шлюбі народили і виховуємо сина. Це другий шлюб для мого чоловіка і перший для мене. Від першої дружини у нього
У Максима своя невелика фірма, їздить він на “Лексусі”, у 32 роки ще не одружений. «Треба брати» – вирішила подумки Іринка впевнено, адже Макс не міг не звернути на неї уваги – висока, з прекрасною фігурою, та ще брюнетка з шикарними довгим волоссям. Через якийсь час вони стали близькими, і Максим на «законних», як вона говорила, підставах став «допомагати» їй грошима. «Ну що ж, народжуй, виховаємо». Та у відповідь радісно защебетала: «А коли в рацс?». «Ніколи – відрізав Максим, – але дитини не кину, можеш не турбуватися»
життєві історії 0
«У Максима своя невелика фірма, їздить він на “Лексусі” і до всіх цих плюсів до 32 років ще не одружений», – шепотіла Іринці подруга, коли вони відпочивали в
– Я їй раджу – мовчи! – розповідає шістдесятлітня Римма Валеріївна. – Кажу, ти подивися, Генка твій як радий! Ви дитину хотіли сім років, лікувалися. І ось, яке це ж щастя! У вас буде дитина. Все, інше неважливо! А цю історію з Антоном просто викинь з голови. Не було нічого і крапка. Ніхто ніколи не дізнається! Не той батько, хто… а той, хто виховав!
життєві історії 0
– …Я їй раджу – мовчи! – розповідає шістдесятлітня Римма Валеріївна. – Кажу, ти подивися, Генка твій як радий! Ви дитину хотіли сім років, лікувалися. І ось, яке
П’ять років тому я опинилась у дуже скрутному становищі: одна, з дитиною на руках, а з рідних, лише бабуся. Для того, щоб хоч якось вибратись з важкої ситуації, я, за порадою подруги, поїхала на роботу до Польщі. Олежика залишила з прабабусею, не тягти ж його крихітного в чужу країну. Так я і жила, мотаючись через границю час від часу. Цього року вирішила все змінити, але зіткнулася з одним питанням
життєві історії 0
П’ять років тому я опинилась у дуже скрутному становищі: одна з дитиною на руках, а з рідних, лише бабуся. Для того, щоб хоч якось вибратись з важкої ситуації,
Як я не просила Миколу, не робити гучне весілля – не послухав. Ще б пак, його наречена хоче все і по “вищому розряду”. Я таких грошей не мала. Свати, як вияснилось на сватанії, ще бідніші за мене. Прийшлось брати все в свої руки. На свій страх і ризик, я взяла в банку кредит, але перед тим домовившись, що сплачувати будемо зі сватами навпіл
життєві історії 0
Як я не просила Миколу, не робити гучне весілля – не послухав. Ще б пак, його наречена хоче все і по “вищому розряду”. Я таких грошей не мала.
– Оксанко, я пообіцяв хлопцям на пилорамі допомогти. Ближче вечора приїду, якшо все добре буде. Ти вареників наліпи, і мою улюблену шубу приготуй. – Того дня ніби й було все, як завжди, але якесь дивне відчуття не покидало Оксану. Та й сам Антон, вже ніби і йшов, а повернувся до ліжечка. де мирно спав його улюблений синок, ніби попрощатися захотів
життєві історії 0
– Оксанко, я пообіцяв хлопцям на пилорамі допомогти. Ближче вечора приїду, якшо все добре буде. Ти вареників наліпи, і мою улюблену шубу приготуй. – Того дня ніби й
– І що діти? Можна ж маму в місто до себе забрати? – запитала я . – Ага, вже таки! Вони їй сказали: «Мамо, у тебе тут так багато друзів, вони тебе відвідувати будуть…». Рідні діти віддали свою маму в будинок для людей похилого віку!
життєві історії 0
Сусідка мені знову новини з міста розповіла. Поганих. Людмилу Іванівну діти віддали в будинок для людей похилого віку. Я їх пам’ятаю, ми в дитинстві разом грали, хоча вони

You cannot copy content of this page