fbpx
Головна

життєві історії

Село у нас маленьке, на Чернігівщині. Всі все один про одного знають. У селі пішли різні чутки, мама в них не вірила. Недавно щоправда випливла назовні
життєві історії 0
Село у нас маленьке, на Чернігівщині. Всі все один про одного знають. У селі пішли різні чутки, мама в них не вірила, поки сама не спіймала батька. Нас
Перед тим, як я пішов на фронт, ми з Марічкою розписаплися. До цього жили пів року разом, все з нею було нормально. І ось вже два місяці, як я повернувся – за станом здоров’я. Вибачте, звичайно, я довго терпів, та більше так не можу. З порога валяються якісь речі, сміття. На кухні в мийці немитий посуд. У спальні гора непрасованих речей. Вечерю готую сам, вона в новинах. Але я буду любити й підтримувати майбутню дитину
життєві історії 0
Перед тим, як я пішов на фронт, ми з Марічкою розписаплися. До цього жили пів року разом, все з нею було нормально. І ось вже два місяці, як
Поки я була з дитиною пів року в Німеччині, чоловік Руслан мене зрадив. Та ще й з ким! Я житлом забезпечена, тому твердо вирішила подавати на розлучення. Але втрутилися мої батьки, особливо мама
життєві історії 0
Поки я була з дитиною пів року в Німеччині, чоловік Руслан мене зрадив. Та ще й з ким! Я житлом забезпечена, тому твердо вирішила подавати на розлучення. Коли
Кілька місяців тому родина Павла й Насті переїхала з Чернігівщини до матері Паші в Луцьк. Втомлена Настя не змогла дійти до свого ліжка і просто провалилася в сон поруч із сином. Її збудили голоси з кухні. На годиннику було більше 11. І тут – голос свекрухи. Коли вона повернулася, на кухні на неї чекала цікава картина: Паша сидів за столом і їв гарячі котлети, які приготувала свекруха. Там вона побачила на батареї випрані синові колготки
життєві історії 0
Кілька місяців тому родина Павла й Насті переїхала з Чернігівщини до матері Паші в Луцьк. Малий у них хворобливий, тому й вирішили трохи відгородити синочка Макарчика від тривог.
Побудувати свій великий будинок – це була моя величезна мрія й ціль, бо так ми хотіли з чоловіком, але Петра рано не стало. Адже це не тільки в плані фінансів дуже затратно. Скільки потрібно сил, щоб ретельно спланувати, найняти робітників і зробити все якісно! Тому 13 років тому я й поїхала в Італію. Чому б не одружити з дочкою нашого сусіда? Ярославу було вже під тридцять, та й подобаються вони один одному. Я поїхала практично відразу після весілля Каті зі спокійною душею
життєві історії 0
Побудувати свій великий будинок – це була моя величезна мрія й ціль, бо так ми хотіли з чоловіком, але Петра рано не стало. Адже це не тільки в
Учора під час вечері Дмитро знову: – Юль, ти маєш продати квартиру, інакше не вижевемо. Бачиш же, бізнес зовсім “ліг”, і я в цьому не винен, це все ці події. А я завжди знала, що можу бути впевнена у тих грошах, які мені платять мої квартиранти. Сума не дуже велика, але це краще, ніж нічого
життєві історії 0
Мій чоловік завжди чудово заробляв. Так добре, що я могла дозволити собі не працювати зовсім. Звичайно, я займалася будинком і дітьми – у нас їх двоє, тож без
У нас з дружиною 4 дітей, тому ми навіть не думали: 1 березня вже тримали курс з Бучі в США. І ось Нью-Йорк, а наша країна викликає співчуття. Хендімен у нас у домі – такий живенький персонаж родом із Чорногорії. За одне вікно він запросив не мало не мало 70 доларів: «А що, нормально, тут вам не Європа». Мило, дуже доброзичливо, але халтура всюди
життєві історії 0
У нас з дружиною 4 дітей, дві дівчинки і два хлопчика, тому ми навіть не думали: 1 березня вже тримали курс з Бучі в США. І ось Нью-Йорк,
Я забрала дитину з Харкова й почала добиратися до батька в Домінікану. Сталося це 8 місяців тому. Я, звичайно, трошки отетеріла і від цієї зустрічі, і від клімату. Ми вперше побачивли пальми, Карибське море. Привезли нас додому, накрили стіл, влаштували свято. Сестрі в Україну я написала, мовляв, я потрапила до раю, і назад нас не чекайте. Ми ж виросли на картоплі, макаронах, котлетах, а тут їдять інше. У мого діда було дванадцять дітей, у кожного з них ще по п’ять-шість дітей та й у нашого покоління
життєві історії 0
Справа в тому, що мій батько – домініканець. Наприкінці 1970-х він навчався у Києві, так вони познайомилися з мамою, теж студенткою. І через якийсь час у них я
Мама дуже хоче й просить, щоб я повернувся, ми не бачилися рік з моменту, як я виїхав. Але я художник, що мені зараз робити в Україні? В окопі, вибачте, сидіти? Я несу в світ прекрасне, свою творчість, а це теж вклад в перемогу добра. Як же мене покидало Європою, я не знав, куди їду й кого зустріну. Вмію і варити борщ, і писати картини, і співати, і проводити тренування. З мене злітають програми, які на мене навісило суспільство, в якому я виріс. Тепер я розумію, навіщо в дитинстві нас садили на ці холодні залізні горщики в садочку
життєві історії 0
Мама дуже хоче й просить, щоб я повернувся, ми не бачилися рік з моменту, як я виїхав. Але я художник, що мені зараз робити в Україні? В окопі,
Живіть у Києві, за цими цінностями точно не варто їхати до Європи. Я програміст, і в мене була чуйка: вийхав у січні цього року у місто, яке всі люблять. Переселенці змушені мити посуд, зате мають можливість посидіти на лавці в парку у вільній країні. Зараз я живу в готелі за 60 євро на добу. Якщо вам вдалося купити собі щось в інтернет-магазині, то познайомтеся з берлінською доставкою. Київський кур’єр подзвонив мені тричі, щоб дізнатися про дорогу. Після пережитків радянської торгівлі та служби побуту в Україні добре засвоїли правило. В будь-якому разі треба виїхати, бо там краще
життєві історії 0
Я програміст, і в мене була чуйка: вийхав у січні цього року у місто, яке всі люблять – переїхав до Берліна. ішення ухвалив спонтанно, ні від чого не

You cannot copy content of this page