Головна

alena

Я з великого обласного центру, з Вінниці, але живу у сім’ї чоловіка. Переїхати в окрему квартиру ми не можемо, бо у Максима похилого віку батьки, ми їх доглядаємо. У мене дуже погані стосунки зі свекрухою і після народження дитини вони набагато погіршилися – Діанка стала ще одним предметом розбрату. Наприкінці вересня моя допомога батькам вже не буде потрібна і мені доведеться повертатися до чоловіка. І мене від усвідомлення цього факту “тіпає” вже тиждень. Бо в тій квартирі немає просто спокійного життя. Щодня чвари. Прокидаюся щоранку: то чоловік на мене накричить, то свекруха, то вони разом на мовчазного діда у візку або одне на одного, або всі на всіх. Те, що батько чоловіка у візку не зачиняється в санвузлі, мене не турбує
життєві історії 0
Я з великого обласного центру, з Вінниці, але живу у сім’ї чоловіка. Переїхати в окрему квартиру ми не можемо, бо у Максима похилого віку батьки, ми їх доглядаємо.
Я втретє заміжня і маю шестеро дітей – від кожного чоловіка по двійко. Дітки всі гарні, здорові. У мене власний будинок і невеликий бізнес – від чоловіків практично фінансово не залежу. Мій нинішній чоловік працює в Чехії і повертатися поки не хоче, зрозуміло чому. Надсилає гроші. А я тут знову закохалася. Він переселенець, має золоті руки – робив мені деякі ремонтні роботи. Любить моїх дітей, ми вже майже рік разом. Але що робити? Він власних дітей не має, то захоче спільних зі мною 
життєві історії 0
Я ще коли ходила в школу мріяла про велику родину. Адже я була у батьків єдиною дитиною і мені завжди було дуже самотньо. Я з заздрістю дивилася на
Розлучення, яке я пережила 5 років тому, досі змушує мене стримувати сльози. Досі. Нам було вже за 50. Я перетворилася на робота, який бував лише вдома або на роботі. Всі. Від чоловіка я отримувала величезні аліменти. Недавно він сам прийшов. Але я не відчинила двері, а вийшла до нього. Не хотіла, щоб син побачив батька. Тим більше у такому стані. Володимир дуже змарнів. Виявилось, що так, лишилося йому не так і багато. Тепер Володимир хоче побути кілька днів із нами
життєві історії 0
Розлучення, яке я пережила 5 років тому, досі змушує мене стримувати сльози. Досі. Нам було вже за 50. Коли ми з Володимиром були ще молоді, мені здавалося у
Скажу одразу: у мене зі свекрухою Розою Василівною геть інші взаємини. Живемо в Хайфі. Дорогою зустріла маму однокласниці моєї старшої дочки. Вона сама українка, вдруге одружена з місцевим. Обоє молоді, гарні, працюють у одній галузі. Він приїжджав в Україну на роботою, так і познайомилися. Так от, думала побалакаємо з нею, а вона каже: “Поспішаю, ще купа справ, а я молодшого сина залишила на свекруху і заплатила тільки за 2 години”
життєві історії 0
Скажу одразу: у мене зі свекрухою геть інші Розою Василівною взаємини. Живемо в Хайфі. Того дня на вулиці лив дощ з вітром, дітей із ліжка ледве стягла вранці,
Зовиця й свекруха таки позвонили мені вчора увечері, хоча все це сталося у минулу неділю. Обидві разом, та ще й на відео. Майже тиждень збиралися-наважувалися, це ж треба! Дзвонили, щоб сказати, що більше знатися зі мною не хочуть, що я їх опозорила, що ні на яких родинних святах і заходах вони мене й бачити більше не хочуть, а запрошуватимуть тільки Рому. Та як хочете, проживу. В ту неділю в зовиці було день народження, 45 років. Коли я побачила на столі дешеву ковбасну нарізку, хімозні сітро і дешеве “біленьку” і червоне, я одразу покликала офіціантку і запитала, чи є якісна ковбаса і м’ясні вироби, нормальні напої – соки, щось італійське чи французьке з ігристого. Ну чому я маю їсти неякісне? Я все замовила й оплатила окремо
життєві історії 0
Ми з чоловіком Романом разом вже 14 років, живемо гарно, маємо двох чудових дітей 12 і 6 років. Ми ні від кого не залежимо – самі купили собі
Я поїхала в інші країни, коли вже самостійно виростила дітей. Чоловіка мого рано не стало, я піднімала їх сама. Коли я побачила, як добре складається життя у моїх дітей, я трохи задумалася. А що тепер мені робити? Адже в мої трішки за 50 я теж хочу ще встигнути стати щасливою, пожити для себе. Коли настав час повертатися додому, я вирішила продати квартиру і придбати невеличкий затишний будиночок. Ось уже рік, як я вдома
життєві історії 0
Я вважаю, що достатньо поставити дітей на ноги. Не більше і не менше. Діти мають стати нормальними людьми, добрими й порядними. Коли я стала вдовою, моїм дітям, Владиславу
Коли я народила Улянку, стала зовсім пампушкою. Я росла як на дріжджах. Тільки не на зріст, а в ширину. У присутності Юри намагалася не надто розганятися за обіднім столом. Але вночі, коли він спав, діставала з сумочки улюблені кекси та тістечка. – Я йду. Вона худенька й приваблива, стежить за собою. З Улянкою спілкуватимуся й аліменти платитиму
життєві історії 0
Коли я народила Улянку, стала зовсім пампушкою. Я й до цього не була фотомоделлю. Але коли виходила заміж, Юрій шепотів на вухо ніжні слова і на руках носив.
Яка ж я щаслива, вам не передати! А все чому? А тому, що батьки чоловіка нарешті відремонтували свій будинок в селі після “прильоту” і – у-ї-ха-ли! Райське відчуття свободи! Тепер я можу дихати, кричати, співати, ходити в чому хочу. Навіть можу не помити посуд відразу, а потім! На кухні – тепер ложки, виделки та каструлі стоять як хочу я! Я знову можу прати коли мені треба і знати, що на балконі є місце для білизни! Тепер у холодильнику купа вільного місця і можна ставити все як треба мені, ви уявляєте? У ванній тепер чиста підлога, ура, ніхто не купається без шторки і не ллє воду на підлогу і не розмазує брудною ганчіркою
життєві історії 0
Яка ж я щаслива, вам не передати! А все чому? А тому, що батьки чоловіка нарешті відремонтували свій будинок в селі після “прильоту” і – у-ї-ха-ли! Райське відчуття
То добре, що у них з сином ще дітей нема і спільного не нажили, бо з такою дівулею розходитися треба! Я її тут задарма годую, навіть не допоможе нічого – все знімає і фотографує щось ходить – гори, кіз наших. Поїхала я на базар в Коломию на вихідних – і вона зі мною. Я таку сумку нагрузила, перла її сама, вона навіть не запропонувала допомогу. Навіть посуд не помиє! Та ще й мамою мене не називає – от нащо вона така
життєві історії 0
Я живу в невеликому прикарпатському мальовничому селі. Маю свою хату у хорошому стані. Вдова. Мій єдиний син Ярослав поїхав після школи навчатися у Київ та там і залишився
Я вчора свекруху вигнала. Бо це лиш вона могла до такого додуматися! Я не подобалася їй одразу. Бо заробляла більше за Максима. Але я ніколи не дорікала тим чоловіка. Ми згодом квартиру власну взяли, живемо вже кілька років у своїй, вона у нас навпіл з чоловіком. Ну й ось зараз – схожа історія. Тільки вона ремонт робить, бо тримає в своєму селищі два магазини і нормальні гроші отримує. Так от вона запустила бригаду, а сама на два місяці до нас вирішила приїхати, поки її син, тобто мій чоловік знову у відрядженні. Подарунок вона сину зробила, за свої кошти – щоб завжди знав, що я роблю, хто до нас додому на чай-каву приходить і таке інше – ось так мені Марія Богданівна свій вчинок пояснила. Ну я вирушила з тими камерами і всіма своїми речами на вихід
життєві історії 0
Я вчора свекруху вигнала. Бо це лиш вона могла до такого додуматися! Я не подобалася їй одразу. Бо заробляла більше за Максима. Але я ніколи не дорікала тим

You cannot copy content of this page