Головна

alena

Я поїхала в інші країни, коли вже самостійно виростила дітей. Чоловіка мого рано не стало, я піднімала їх сама. Коли я побачила, як добре складається життя у моїх дітей, я трохи задумалася. А що тепер мені робити? Адже в мої трішки за 50 я теж хочу ще встигнути стати щасливою, пожити для себе. Коли настав час повертатися додому, я вирішила продати квартиру і придбати невеличкий затишний будиночок. Ось уже рік, як я вдома
життєві історії 0
Я вважаю, що достатньо поставити дітей на ноги. Не більше і не менше. Діти мають стати нормальними людьми, добрими й порядними. Коли я стала вдовою, моїм дітям, Владиславу
Коли я народила Улянку, стала зовсім пампушкою. Я росла як на дріжджах. Тільки не на зріст, а в ширину. У присутності Юри намагалася не надто розганятися за обіднім столом. Але вночі, коли він спав, діставала з сумочки улюблені кекси та тістечка. – Я йду. Вона худенька й приваблива, стежить за собою. З Улянкою спілкуватимуся й аліменти платитиму
життєві історії 0
Коли я народила Улянку, стала зовсім пампушкою. Я й до цього не була фотомоделлю. Але коли виходила заміж, Юрій шепотів на вухо ніжні слова і на руках носив.
Яка ж я щаслива, вам не передати! А все чому? А тому, що батьки чоловіка нарешті відремонтували свій будинок в селі після “прильоту” і – у-ї-ха-ли! Райське відчуття свободи! Тепер я можу дихати, кричати, співати, ходити в чому хочу. Навіть можу не помити посуд відразу, а потім! На кухні – тепер ложки, виделки та каструлі стоять як хочу я! Я знову можу прати коли мені треба і знати, що на балконі є місце для білизни! Тепер у холодильнику купа вільного місця і можна ставити все як треба мені, ви уявляєте? У ванній тепер чиста підлога, ура, ніхто не купається без шторки і не ллє воду на підлогу і не розмазує брудною ганчіркою
життєві історії 0
Яка ж я щаслива, вам не передати! А все чому? А тому, що батьки чоловіка нарешті відремонтували свій будинок в селі після “прильоту” і – у-ї-ха-ли! Райське відчуття
То добре, що у них з сином ще дітей нема і спільного не нажили, бо з такою дівулею розходитися треба! Я її тут задарма годую, навіть не допоможе нічого – все знімає і фотографує щось ходить – гори, кіз наших. Поїхала я на базар в Коломию на вихідних – і вона зі мною. Я таку сумку нагрузила, перла її сама, вона навіть не запропонувала допомогу. Навіть посуд не помиє! Та ще й мамою мене не називає – от нащо вона така
життєві історії 0
Я живу в невеликому прикарпатському мальовничому селі. Маю свою хату у хорошому стані. Вдова. Мій єдиний син Ярослав поїхав після школи навчатися у Київ та там і залишився
Я вчора свекруху вигнала. Бо це лиш вона могла до такого додуматися! Я не подобалася їй одразу. Бо заробляла більше за Максима. Але я ніколи не дорікала тим чоловіка. Ми згодом квартиру власну взяли, живемо вже кілька років у своїй, вона у нас навпіл з чоловіком. Ну й ось зараз – схожа історія. Тільки вона ремонт робить, бо тримає в своєму селищі два магазини і нормальні гроші отримує. Так от вона запустила бригаду, а сама на два місяці до нас вирішила приїхати, поки її син, тобто мій чоловік знову у відрядженні. Подарунок вона сину зробила, за свої кошти – щоб завжди знав, що я роблю, хто до нас додому на чай-каву приходить і таке інше – ось так мені Марія Богданівна свій вчинок пояснила. Ну я вирушила з тими камерами і всіма своїми речами на вихід
життєві історії 0
Я вчора свекруху вигнала. Бо це лиш вона могла до такого додуматися! Я не подобалася їй одразу. Бо заробляла більше за Максима. Але я ніколи не дорікала тим
Живу я в селі на Чернігівщині. Село у нас маленьке, далеке від міського сучасного світу. Привела я знайомити кілька днів тому свого нареченого з батьками. Але дуже пошкодувала! Краще б ми з Мишком просто тихо розписалися. а потім їх перед фактом поставили! Мені дуже за низ соромно! Влаштували допит, а потім покликали мене на розмову. Вони мали деякі заощадження ще з того часу, коли вони разом їздили за кордон на роботу. Ті гроші ніхто ніколи не витрачав і зберігалися вони, звичайно, у валюті. – Ми ж як думали, Оленко. Що ти з нами залишишся, допомагатимеш нам. Ми ж не молодіємо
життєві історії 0
Живу я в селі на Чернігівщині. Село у нас маленьке, далеке від міського сучасного світу. З громадського транспорту лише автобус до райцентру. А там – хто як хоче
Я пропрацювала в Італії майже 30 років. Всіх трьох дітей забезпечила квартирами, дочок – машинами. Зяті досі нормально не працюють, зате слухаються мене у всьому, чоловіку допомагають. Зараз приїхала додому у Львів до родини на місяць і ще поїду знов на два роки – треба допрацювати до гарної пенсії. Але що я зрозуміла – я молодша душею і зовнішньо навіть за своїх дочок, не кажучи про ровесниць. Подруг тут нема. Буду заробляти собі, щоб придбати маленьку квартирку і лишитися в Італії. Рідні й чоловік ще не знають, не казатиму, що покину їх
життєві історії 0
У мене не легке життя, але я не жаліюся, бо маю купу бонусів, як то кажуть. Я рано вийшла заміж, у 19 років. У 21 народила старшу донечку,
Отже, якщо Сашко мій не забере у своєї матінки телефон за 40 тисяч гривень, який подарував їй вчора – я подаю на розлучення. Так, він сам на нього заробив, і що? У нашої родини купа потреб і не закритих “дірок”. Ювілей Наталі Павлівни став для мене повною несподіванкою, і постарався мій рідний чоловік
життєві історії 0
Живемо ми з чоловіком у райцентрі. В нашому ж місті живе моя свекруха Наталя Павлівна. Вона давно розлучена, працює і живе у власній квартирі на своє задоволення. Має
Моя заробітчанська історія не унікальна й дуже сумна. Бо коли діти сіли за наготовлений мною стіл – вони навіть не згадали привід! Дивлячись на машини, які від’їжджали від мого будинку, я подумала, як я все життя турбувалася про майбутнє. І зараз я вперше пошкодувала, що не про своє. Згадала літню іспанку, сеньйору Ірену, яка забезпечила мене роботою на цілих п’ятнадцять років. – Та що ви, хіба мені варто турбуватися? У мене ж четверо дітей! Хіба сини не підтримають рідну матір на старості років? Ну а якщо раптом навіть у них не буде можливості допомогти, то дочки точно не залишать мене самотньою! За столом сини поцікавилися, невже я визначилася, що робитиму з будинком, і тому всіх скликала. Дізнавшись, що я не думаю продавати житло, діти здивувалися
життєві історії 0
Моя заробітчанська історія не унікальна й дуже сумна. Бо коли діти сіли за наготовлений мною стіл – вони навіть не згадали привід! Скільки себе пам’ятаю, всі свої сили
Два тижні тому прийшла додому з роботи, а свекруха з Ужгороду з речами приперлася, вже розклала! Сусідка, у якої ключ від нашої квартири є, її пустила. І як її тепер вигнати? Каже: – Я тобі чоловіка виростила, уважай мене тепер! Хочу свою пенсію і гроші, які за оренду квартири отримую, на себе  подорожі витрачати! Вітя тобі нормально грошей присилає, тому не ний і терпи. Вночі їй не спиться – планшет на всю гучність дивиться і насіння лускає. Хоче щоб я її безкоштовно в салоні своєму обслуговувала. Не роззувається. Не готує, продукти не купує
життєві історії 0
Чоловік у мене з західної частини України, з Ужгороду. Працював свого часу в Києві, тут ми  познайомилися. Побралися і спершу поїхали жити в Ужгород до свекрухи-вдови, щоб працювати

You cannot copy content of this page