alena

Я знаю, що ти пробачиш мені, Зорянко. Якби не ти, мене давно б уже не було. Я квартиру на свого сина переписав. А тебе діти не покинуть, тож без житла не залишишся! З моїм вітчимом Макаром Дмитровичем мама прожила 35 років. Минулого тижня мама прийшла до мене сама не своя, розгублена, сумна. Вона запитала мене, чи зможу її прийняти до себе

20.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Я знаю, що ти пробачиш мені, Зорянко. Якби не ти, мене давно б уже не було. Я квартиру на свого сина переписав. А тебе діти не покинуть, тож

Три роки тому винаймала я квартиру в старому будинку майже у центрі Чернівців. Грошей було дуже мало і треба було дуже швидко, за один вечір,знайти житло – я і знайшла, за оголошенням. Хазяйка – бабуся років 70, Марія Йосипівна. Спочатку я приходила додому і виявляла, що речі стоять не на своїх місцях. Грішила на бабу. Наступного дня мені довелося терміново повернутися додому за грошима вдень

20.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Три роки тому винаймала я квартиру в старому будинку майже у центрі Чернівців. Грошей було дуже мало і треба було дуже швидко, за один вечір,знайти житло – я

Багато років працюю на залізниці машиністом пасажирських потягів. Але такого ще не було. Минулого тижня сиджу в кабіні, сумую. До відправлення з початкової станції – лічені хвилини. І тут – стукіт прямо у кабіну. Відкриваю кватирку

20.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Багато років працюю на залізниці машиністом пасажирських потягів. Але такого ще не було. Минулого тижня сиджу в кабіні, сумую. До відправлення з початкової станції – лічені хвилини. Бабусі

Мій поїхав, ти приїдеш? Я, не знаю чому, відповідаю: – Звичайно, приїду. – О котрій? – О восьмій. – Що тобі приготувати? – Як завжди

20.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Вчора вже якраз закінчуввся робочий день, я пив останню каву, як задзвонив телефон. Номер на екрані висвітився мені не знайомий. Жіночий голос змовницьким тоном: – Мій поїхав, ти

У мене була недавно невеличка відпустка, і я використала її, щоб з’їздити до рідних на Донеччину, де я виросла. Чоловік не зміг поїхати, бо на роботі, я взяла дочку. Ми організували з дівчатами міні-зустріч однокласників, прийшло всього 10 людей. Посиділи дуже добре, але всі дивно на мене дивилися і з подивом слухали

20.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Я виросла у невеличкому райцентрі на Донеччині, навчалася у російськомовні школі, як і всі мого віку. Наше містечко оминула сумна участь, ми залишилися українською територією. 5 років тому

Днями подзвонила дочка Ліля. – Мамо, повертайся, дай і мені пожити! Всіх грошей не заробиш, невже Італія тобі дорожча за мене і власних онуків? Ну не можу я їх з собою поки що взяти, спочатку ми з Мілошем самі у Варшаві обживемося. Я тепер сама не своя ходжу після її дзвінка. Я переїхала до Риму до жінки на ім’я Естер. На той момент їй було 80 років. Тепер маю свою 3-кімнатну квартиру в Римі

20.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Ми з чоловіком Андрієм жили в душу багато років. Разом виростили трьох чудових дітей, поставили їх на ноги. Але, коли наша молодша дочка Ліля закінчила школу, а старші

Я мати-одиначка, тато дитини не допомагає і ніколи не допомагав, я навіть не знаю, де він зараз живе. Донечці Златі зараз 5 років. Від нього жодної допомоги не чекаю і не хочу, розлучалися ми не по доброму. У мене з рідних лише бабуся. Вирішила я на заробітки у Німеччину поїхати, у Мюнхен

19.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Я мати-одиначка, тато дитини не допомагає і ніколи не допомагав, я навіть не знаю, де він зараз живе. Донечці Златі зараз 5 років. Від нього жодної допомоги не

Мені вже 45 років, звуть Роман. Як залишився без тата, жив і живу з мамою. І ось одного разу я познайомився в електричці з Анею. Зовні – красуня. Добра, розумна, хазяйновита

19.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Мені вже 45 років, звуть Роман. З молодості я був досить сором’язливим, та ще й працював простим інженером. Як залишився без батька жив і живу з мамою. Друзі

Тарас не любив приїжджати на літо до бабусі. Але бабуся вирішувала це питання по-своєму. Працювати, що ще? Не можна сказати, щоб Тарас якось особливо зморювався. Та і допомога у копанні картоплі щедро сплачувалася. Якось, коли Тарас вкотре стояв на ринку і продавав бабусину картоплю, він помітив дідуся. Той ходив від продавця до продавця, щось показував, але всі заперечливо хитали головою. Почувши від Тараса його прохання та наміри, навіть не став брати з нього грошей

19.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Тарас не любив приїжджати на літо до бабусі. Друзі всі у місті, Інтернету немає. Що робити? Але бабуся вирішувала це питання по-своєму. Працювати, що ще? Не можна сказати,

У цей час село перетворювалося на майже казкове місце. Гарне. Так його зазвичай описують у книгах чи показують у кіно. Але Іван Назарович не відчував радості. Дров залишилося на кілька днів, їжа, хоч і була, але на одній картоплі, каші та буряках далеко не поїдеш. Слава богу, хоч колодязь ще не змерз. Зима – це завжди складно. Особливо тут, у його Чернігівській глушині. Біля сумного двору припаркувалася іномарка. Ну, хороми

19.01.2022Рубрика: життєві історіїАвтор: M Alena 0

Падав сніг. Зима однозначно давала зрозуміти, що тепер вона повністю господині навкруги. у всьому світі. Поки що не надто сильний вітер піднімав великі сніжинки до самих крон дерев.