Головна

alena

Чоловік мій Ігор був інженером. Я одружилася з його спокійним характером. Але після 7 років сімейного життя цей спокій почав набридати мені. Я дуже люблю романтику. Але «спокій» мого чоловіка позначувався і тут. Він зовсім не вплітав романтику у наші стосунки і цей стан вічного спокою змусив мене забути, що таке кохання. Нарешті я сказала йому своє рішення: Хочу розлучитися! – Припустимо, на вершині гори є одна квітка і ти знаєш, якщо зірвеш її – впадеш. Зірвав би ти її для мене знаючи, що це забере у тебе життя?
життєві історії 0
Чоловік мій Ігор був інженером. Я одружилася з його спокійним характером. Але після 7 років сімейного життя цей спокій почав набридати мені. Я, як і багато жінок, дуже
Ніна подивилася на годинник. Ще 10 хвилин. Ніколи ще вона не приходила на побачення раніше за призначений час. Вона завжди і скрізь спізнювалася. Але це побачення – незвичайне. Воно перше та останнє. Втретє вона дістала пудреницю й уважно оглянула своє обличчя. Щоки палали. Вона ще раз припудрилася. – Я дуже хотіла тебе побачити. Я така щаслива зараз. Я знаю, що ми з тобою більше ніколи не побачимось, тому я зараз можу все тобі сказати. Я люблю тебе
життєві історії 0
Ніна подивилася на годинник. Ще 10 хвилин. Ніколи ще вона не приходила на побачення раніше за призначений час. Вона завжди і скрізь спізнювалася. Але це побачення – незвичайне.
І ось ми з Олегом розлучені, майно поділено. Здавалося б, розійшлися і кожен пішов своєю дорогою. Саме так я й уявляла закінчення стосунків. Усе у минулому. Діти, вже зовсім дорослі та сімейні, і, хоч і не муркотітимуть з тобою вечорами, але зрозуміють, що таке буває, люди розходяться. З того часу я не стежила ні за тим, як і що оформляє чоловік, кому виписуються податки. Олег завжди мені рапортував, що сплатив податки, по комуналці боргів немає. При оформленні дачі та ділянки, я дала генеральне доручення на все майно. А ще мене з доларами підвела моя мати
життєві історії 0
І ось ми з Олегом розлучені, майно поділено. Здавалося б, розійшлися і кожен пішов своєю дорогою. Саме так я й уявляла закінчення стосунків. Усе у минулому. Діти, вже
Точніше я побачила Діму з вікна маршрутки, коли він прогулюється по набережній в обнімку зі “справами”, які представилися в образі мініатюрної блондинки. Не пам’ятаю, як доїхала додому, ніби в маренні. Одна мудра людина сказала – важко перші 72. На порозі стояв Микита і зніяковіло посміхався
життєві історії 0
Мене покинули. Та ні, навіть не кинули, а так поклали на далеку поличку, як стару іграшку, яка набридла, а викинути наче шкода. Коли я спробувала з’ясувати стосунки та
Ні, зі здоров’ям у мене, слава Богу, все гаразд. За обідом запросто дві тарілки борщу «умовляю», пару порцій другого та ще, як кажуть, можливості маю. Я не з боязких, від дівчат не ховаюся. Це вони мене уникають. А напарник на роботі підозріло так запитує: Що це з тобою? У борг, чи що, хочеш попросити?» А потім трапилася зі мною безглузда історія. Бачу, трохи осторонь – старий солом’яний капелюх валяється
життєві історії 0
Ні, зі здоров’ям у мене, слава Богу, все гаразд. За обідом запросто дві тарілки борщу «умовляю», пару порцій другого та ще, як кажуть, можливості маю. Я не з
Ні, це невиносно. Настя встала з ліжка і побрела на кухню, щоб налити собі зелений чай, він завжди заспокоював її. Вона поставила чайник на плиту і почала чекати, коли він закипить. Її погляд упав на вікно. Дощ. Крапельки застукали по склу, і в них звучав до болю знайомий, до болю рідний і коханий голос: «Коли йтиме дощ, знай, я завжди згадуватиму про тебе, скільки б кілометрів чи років нас не поділяли»
життєві історії 0
Тишу квартири порушив дзвін будильника. З-під ковдри висунулась рука, щоб зупинити цей гомін. Ні, це не будильник… Звук ставав дедалі голоснішим. Настя вже почала розуміти, що це дзвонить
Мені йти нікуди, я поки що тут поживу, – сестра чоловіка Тамарочка з дитиною на руках, хоча вже отримала гроші за свою частину квартири, поставила на підлого нашої квартири валізу. – А що, я до успадкованої квартири повернулася. Я не в гості, ми з чоловіком розлучаємося, жити з ним більше не можу. Іти мені нікуди, тому я поки що поживу тут. – Тільки оформлятимемо за договором дарування, добре? Так вигідніше вийде, – запропонувала вона, а Макс погодився
життєві історії 0
Мені йти нікуди, я поки що тут поживу, – сестра чоловіка Тамарочка, хоча вже отримала гроші за свою частину квартири, поставила на підлого нашої квартири валізу. – А
Василь кілька років так умовляв мене народити йому дитину, так просив, а тепер що? Побачити його – свято. – Розумієш, Валю, наш ще малий і нічого не розуміє, а Стасику я зараз неймовірно потрібний
життєві історії 0
Василь кілька років так умовляв мене народити йому дитину, так просив, а тепер що? Побачити чоловіка вдома – свято. – Розумієш, Валю, наш ще малий і нічого не
Так, він батько моєї подруги, але я його кохаю щиро і всією душею. Мена звати Валентина. Мені 25 років. Я дуже люблю страви, які готує його дружина
життєві історії 0
Мена звати Валентина. Мені 25 років. Я народилася і виросла у невеликому районному містечку на Полтавщині. Закінчила школу, поїхала до обласного центру вступати до університету. Мрія в мене
Ми припаркувалися біля магазину, Денис побіг по каву, а я залишилася в машині. Щоб не нудьгувати, взяла телефон і почала грати в якусь безглузду дитячу гру. Наречений повернувся хвилин через 10 із кавою та всякими смакотами. Я прибрала телефон, підвела очі, і я побачила його, Степана. Серце шалено закалаталося, Денис щось говорив, але я його не чула. На той час я вже працювала, мала свої гроші, а він мав гроші батьків, але ж я любила і не помічала
життєві історії 0
Ми припаркувалися біля магазину, Денис побіг по каву, а я залишилася в машині. Щоб не нудьгувати, взяла телефон і почала грати в якусь безглузду дитячу гру. Наречений повернувся

You cannot copy content of this page