Головна

alena

Мені вчора 55 виповнилося, а ще тоді я не витримала і сказала синові, що жити з цією панночкою в одній квартирі не буду. Такої реакції Ігоря я не очікувала! Я святкувала у ресторані з колегами. Родичів нікого не було. Батьків уже нема. Та хіба можна про таке заявляти матері ось так, не підготувавши як належить? Досі не уявляю, як тільки язик повернувся все це вивалити на мене. Вона навіть кімнату уподобала для дитячої – мою спальню, між іншим
життєві історії 0
Мені вчора 55 виповнилося, а сім років тому я не витримала і сказала синові, що жити з цією панночкою в одній квартирі не буду. Такої реакції Ігоря я
Моя невістка Леся – типова дружина в бігуді. Вона, звісно, у декреті. Коли я мріяла про повернення в Україну з Іспанії, я збиралася жити на свої гроші й для себе коханої. Та невістка вже не соромиться прямо говорити, що їй потрібні гроші, те ще й не якісь там 10 000 гривень.Там такий апетит! Вдома на мене чекали не найприємніші відкриття. За тиждень у онука день народження. Я це чудово знаю, тому зателефонувала синові запитати, чи планують вони щось на цей день і що мені їм подарувати
життєві історії 0
Коли я мріяла про повернення в Україну з Іспанії, я збиралася жити на свої гроші й для себе коханої. Я заслужила! Але з того часу, як я повернулася
Рік я прожила в Німеччині в Кельні і заробила нормальні, скажу вам, гроші. Бо пішла працювати, а не сиділа виключно на виплатах. Але повернулася в Бровари і розповіла на радості про зароблене рідні на свою голову. З простоти душевної хтось за столом з моїх сільських родичів поцікавився, скільки ж умовних одиниць я заробила і відклала. Тим на ремонт треба, той хоче машину поміняти, якраз підвертається майже нова, але, біда – трьохсот євро не вистачає. І кожен частинами обіцяє віддавати
життєві історії 0
Рік я прожила в Німеччині в Кельні і заробила нормальні, скажу вам, гроші. Бо пішла працювати, а не сиділа виключно на виплатах. Але повернулася в Бровари і розповіла
Мені вже 55 років, вінничанка, і тепер я змушена жити з дочкою, її чоловіком та їхніми двома дітьми у двокімнатній досить затісній квартирі. Я сплю у ванній, бо іншого варіанта немає. І я навіть приблизно не бачу якогось шляху, як цю ситуацію можна виправити. Я навіть не розуміла, як мені тоді пощастило. Двійня. Я була дуже щаслива, тому, не роздумуючи, переписала свою квартиру на дочку
життєві історії 0
Мені вже 55 років, вінничанка, і тепер я змушена жити з дочкою, її чоловіком та їхніми двома дітьми у двокімнатній досить затісній квартирі. Я сплю у ванній, бо
Я дуже чекала повернення дочки з заробітку з Італії, де вона провела 15 років, поки ми з онучкою її чекали. І паркан треба міняти, і в хаті давно ремонт треба – я ж думала дочка цим і займеться, будинок вже на ній давно. – Мамо, ми з відпочивальників такі гроші заробимо! Зараз всі в наші Карпати їдуть! Ти в літній кухні житимеш і їм готуватимеш наші страви, а ми зі Златою в місто переберемося, я у Франківську вже квартиру придивилася! В однин з вечорів ми сиділи разом і вечеряли мої фірмові парові вареники, які я наготувала для дочки й онуки, які нарешті були разом, і Василина, заходячи здалеку, розкрила свої плани
життєві історії 0
Розповім тут свою сумну історію, можливо, почую тут слушні поради й отримаю підтримку. Я сама з невеличкого райцентру на Прикарпатті. Тут я виросла, вийшла заміж, народила дочку Василинку.
Приходжу вчора стомлена з роботи, бо понеділок завжди не легкий день – а посеред кухні відро огірків для закваски, але самих великих і старих. Звичайно, що свекруха постаралася! А мене хтось запитав, чи хочу я голову морочити з цим “щастям”? Чому вона їх прогавила й не зібрала, поки молоді були? Зате доньку свою вона не обділила
життєві історії 0
Приходжу вчора стомлена з роботи, бо понеділок завжди не легкий день – а посеред кухні відро огірків для закваски, але самих великих і старих. Звичайно, що свекруха постаралася!
Іноді мій Сергій може поїхати по роботі на день-два з міста. Цього дня я його чекала зі святковою вечерею – 15 річниця весілля у нас! «Котику, дай мені годину часу, я дороблю справи і влаштую тобі незабутні вихідні». У мене в телефоні виринула ця фраза, але потім вона одразу зникла. І першою на очі потрапила шафа з речами, я залізла в неї і нарізала ножицями речі чоловіка. Усі, до яких встигла дотягнутися! Я подивилася на фотографію “киці” і отетеріла. Все було гірше, ніж я думала
життєві історії 0
Іноді мій Сергій може поїхати на день-два з міста. Це нормально, і я давно вже до цього звикла. Не скажу точно, але, на мою думку, він лагодить якісь
Минулого тижня ми прийшли в гості до свекрухи, а вона, мабуть навмисне, почала розбирати мотлох у шафі, дістала звідти старі тарілки, ще купу всього і вручила це “щастя” мені. Я тихенько те винесла на контейнер, і треба ж було так статися що Марія Павлівна до нас в цей день завітала і заглянула чогось в смітник біля під’їзду! Взяла й викреслила чоловіка з заповіту, а я винна тепер! Кому не начхати, де житиме її “синочка”, так це свекрусі. Я попросила його знайти в Інтернеті людей, які змогли б забрати ікону собі, нехай і безкоштовно. Меблів треба, до речі, море. Щоб прямо ящики із ящиками. Прийшла до мене без запрошення і вручила величезну, масивну і всю чорну від кіптяви ікону
життєві історії 0
Минулого тижня ми прийшли в гості до свекрухи, а Марія Павлівна, мабуть спеціально, почала розбирати мотлох у шафі, дістала звідти старі тарілки, ще купу всього і вручила це
Ще мені не вистачало – слабку свекруху обхожувати, доглядати, догождати! Мені з чоловіком дуже пощастило, довгі роки я немов сир у маслі каталася і відчувала себе дуже коханою і щасливою. А тепер чоловік прийняв дивне рішення, з яким я ніколи не погоджуся! Мені й самій вже за сорок, і я хочу жити своє власне життя, для себе, а не для мами чоловіка. А він досить не бідний. Але замість професійного догляду він привіз свою матір у нашого великого будинку! Це ж треба було додуматися!
життєві історії 0
Ще мені не вистачало – слабку свекруху обхожувати, доглядати, догождати! Мені з чоловіком дуже пощастило, довгі роки я немов сир у маслі каталася і відчувала себе дуже коханою
Чоловік мій на фронті. Я з донечкою Міланкою потрапила в стаціонар недавно. Якраз в ці дні свекруха приїхала до своєї доньки та зятя, побула в них, відсвяткувала з ними день народження зятя. Людмила Олександрівна пропонувала до нас у лікарню заїхати об 11-й вечора після дня народження. Я сказала, що то вже запізно. В холодильнику – шаром покоти. Невже не можна було залишитися, адже вона вже буле у нас у квартирі, хоч на пару днів, і просто провести час із онукою, і в цей час я залагодила б усі справи
життєві історії 0
Ми з чоловіком і донечкою – звичайно родина з Києва. Живемо у спальному районі в двокімнатній квартирі. Чоловік мій Олег – захисник, зараз на фронті, молимося за нього

You cannot copy content of this page