На сидінні поруч крутилася дитина, років шести. Його мама байдуже дивилася у вікно, не реагувала. А він смикав і смикав її за рукав. За вікном пропливали дерева, дощик накрапав, сіро було, осінньо. Дитина щось вимагала чи щось стверджувала. І тут раптом вона як обернеться від вікна до нього, як смикне його за руку на себе і як просичить йому: – Що ти хочеш від мене? Хлопчик дивився на неї, і мені здалося, що в нього тремтить все. Або це я. А коли відкрив їх, побачив цукерку. Далі сталося те, про що я не можу згадувати без сліз. Хлопчик не став їсти, він торкнувся маминої руки
Це сталося у великому місті, у середині 80-х. Їхав я маршруткою. На сидінні поруч крутилася дитина, років шести. Його мама байдуже дивилася у вікно, не реагувала. А він
Устим покохав мене з двома дітьми від першого шлюбу, ми одружилися. Це сталося 15 років тому. Мої діти прийняли Устима з радістю. Він багато для нас зробив. Йому я народила ще двох діток. Через рік, як ми одружилися, Устим волею долі став неходячим. Я працювала постійно, платила за все, ростила діток. Пізніше я відкрила свою справу, і він поступово втягнувся. Саме Устим вів бухгалтерію, усі гроші були в нього. Ми планували купити велику нерухомість, дали невеликий завдаток. Мені лиш 46 років, хочеться щастя
Устим покохав мене з двома дітьми від першого шлюбу, ми одружилися. Це сталося 15 років тому. Мої діти прийняли Утсима з радістю. Він багато для нас зробив. Йому
Мамо, а як ви жили в давнину? – запитали мене діти за кілька днів до мого 37-річчя. Холодні, якісь солено-кислі, і ніби трохи газовані. Найсмачніші. Я не пам’ятаю, якої фірми у мене ноутбук чи телевізор чи посудомийка, якими я користуюсь щодня. Відчуття дива, коли дерев’яне колесо починало обертатися. Я не знаю, як жити без пральної машини
Мамо, а як ви жили в давнину? – запитали мене діти за кілька днів до мого 37-річчя. Зараз я і сама не можу точно сказати, як я жила
Коли полинув у світле небо дідусь її, бабуся Нюра засумувала, нікому стало її возити на дачу. Та й взагалі сумно їй стало, навіть поговорити нема з ким. Подарували їй родичі стільниковий телефон, а п’ятирічна онука візьми та й скажи: – Ну от бабуся, тепер можеш спілкуватися з людьми. Бажати їм чогось. – То це ж гроші які треба? – Перші 10 секунд безкоштовні. – Доброго дня, це баба Нюра. З Великоднем Вас! Усміхнися сонцю!
Коли полинув у світле небо дідусь її, бабуся Нюра засумувала, нікому стало її возити на дачу. Та й взагалі сумно їй стало, навіть поговорити нема з ким. Подарували
Спиці тримає не так, квітка стоїть не там, кофта старомодна, шпалери без смаку. Жили в сільському будинку влітку, ми зробили ремонт у передпокої, поклали плитку. Запросили друзів на новосілля. Приїхали. Одна з моїх подруг приїхала зі своїм кавалером. І ось він стоїть на моїй новенькій плитці, яка мені особисто дуже подобається. «Який горе-майстер вам плитку клав?» А плитку клав мій чоловік
Дивилася я оце на YouTube ролик, як в’язати подвійну резинку спицями. Мила жінка в трикотажній кофті, красиві шпалери в англійському стилі, зелені оксамитові штори, фотографії в рамках, квітка
Брат мого чоловіка Вадим живе у сусідньому домі, з моїм Петром працює на одній роботі. Їм обом по двадцять п’ять років, а мені двадцять два. Ми живемо разом майже два роки, є двоє маленьких дітей. Доньці від першого мого шлюбу три роки. Живемо на орендованій квартирі, зарплата у чоловіка невелика. Нам і так важко, я зараз поки не працюю, так ще й Вадиму постійно дай і дай грошей. То речі просить випрати, добре вже, виперу. Коли обід Петі на роботу дам
Брат мого чоловіка Вадим живе у сусідньому домі, і з моїм Петром працює на одній роботі. Їм обом по двадцять п’ять років, а мені двадцять два. Ми живемо
Їсти ожину з куща. Кактусовий чай, ефіопську каву. Лежати на моху. Ночувати просто неба. Швидко-швидко їхати в автомобілі заміською дорогою. Можна, втім, і містом, якщо воно велике: тут важливо знати, що ще нескоро приїдеш. Зручне взуття. У той момент, коли нам вдається просто замовкнути
Я люблю їжачків. Взагалі, звірів, звірят і звіриків. Всяких, навіть щурів, павуків (дуже!) та гадюк (ще більше). Рослини – всі люблю. Бродити лісом. Воду люблю. Плавати в морі,
З крана тече, чудово п’ється. Для особливо вибагливих – кип’ячена. Так, у тій самій скляній банці з-під варення. З собою – у термосі чайок. посуд мити в тазику, з гірчичкою або содою, без хімії, яка роз’їдає усе навкруги. Митися, до речі, теж у тазі. Потім у цій воді випрати і не забути підлогу протерти. Котлетку з макарошками у тарілці накрили – ви не повірите! Сенсація! – Іншою перевернутою тарілкою
Вся ця мода на чудернацькі штани та светри, схожі на ті, що ми зп відсутності вибору купували у заповзятливих тіток з картатими сумками на ринку, так само схожа
«Бабусю, та ти що? У них, он, за рогом у кожного по «мерседесу», а ти зі своєї пенсії будеш їм останнє віддавати?» А я – що ж? Пенсія, вона ж, хоч і маленька, а все одно гарна, скільки зможу, подам. Мені кажуть: ось ви всі, хто їм подає, ви їх розпещуєте, вони й не працюють. А я думаю: краще вже помилитися і подати тому, хто насправді і не потребує, ніж в інший бік помилитися. Мені сім років було, коли нас із мамою та з сестрою
А я нужденним подаю. Мені іноді кажуть: «Бабусю, та ти що? У них, он, за рогом у кожного по «мерседесу», а ти зі своєї пенсії будеш їм останнє
Кілька років тому довелося пожити у бабусі з дідом. Жив близько місяця. Коли з’їжджав, лишив майже всі свої речі. Так ось, залишив я ноутбук. Бабусі було 70. Вона покинула роботу і вирішила сидіти вдома і, як вона говорила, «виховувати у собі пенсіонерку легковажну». Внучок, я тут у Лідки була, у її внучки – комп’ютер, вроздріб, з нього ж зручніше! Купи мені такий, а то тут незручно, на цій книжці
Кілька років тому довелося пожити у бабусі з дідом. Жив близько місяця. Коли з’їжджав, лишив майже всі свої речі. Сам собі обіцяв, що нічого зі свого минулого нині

You cannot copy content of this page