Головна

alena

Богдан і Неля одружилися у зовсім юному віці – йому виповнився двадцять один рік, а їй тільки-тільки сімнадцять. Дівчам вона була сміхотливим і легковажним, але саме її ця жвавість і привернула увагу Богдана. Життєрадісна, завжди у доброму гуморі, Неля немов промінчик світла осяювала його життя. А коли з ним те сталося, Неля відвернулася і покинула. А потім пожалкувала
життєві історії 0
Богдан і Неля одружилися у зовсім юному віці – йому виповнився двадцять один рік, а їй тільки-тільки сімнадцять. Дівчам вона була сміхотливим і легковажним, але саме її ця
Люба йшла, не розбираючи дороги. В її очах стояли сльози, а горло стиснуло, що не продихнеш. У той день, після УЗД, лікар сказала, що їй доведеться відмовитися від одного зі своїх дітей. Як так? Як це – один малюк не дає розвиватися іншому?.. Як тільки до неї дійшов сенс сказаного, вона встала, подякувала за прийом і вийшла, як була, в тапочках
життєві історії 0
Люба була щаслива в шлюбі. З Валерою вони одружилися недавно, почуття ще мали світлий нальот романтизму, красивих вчинків, квітів і шоколадних цукерок. Після весілля відразу вирішили не зволікати
Першою пішла Орися. Вийшла, ковтаючи сльози, в очі Соломії навіть не поглянула. Соломія не вірила в усі оті ворожіння. Ще бабця її навчила, що долю визначає Господь, а всі ті чаклунки – відьми, то від нечистого. От і трималася дівчина осторонь таких справ. До сьогодні. І треба ж було Орисі вмовити її на таку авантюру. Кіндратівна завше дивувалась – чому люди до неї ходять? Адже ні ворожити, ні, тим паче, робити якесь помічне зілля не вміла
життєві історії 0
Соломія не вірила в усі оті ворожіння. Ще бабця її навчила, що долю визначає Господь, а всі ті чаклунки – відьми, то від нечистого. От і трималася дівчина
На подвір’я заїхала машина, до верху навантажена дровами. Зіна остовпіла. Хай і пройшло сорок років, але водія вона б із тисячі впізнала. Степан! Це ж Степан! Трохи постарів, геть сивим став, але очі ті ж – сині-сині, наче волошки  пшеничному полі. Вирішила не зізнаватися, що впізнала. Тому Зіна пішла в хату, дістала хустинку з грішми. Зіна була геть не в захваті від його прохання. Кого-кого, а Степана чаєм поїти хотілось найменше. – Чашечку кип’яточком обдай спершу
життєві історії 0
На подвір’я заїхала машина, до верху навантажена дровами. Зіна остовпіла. Хай і пройшло сорок років, але водія вона б із тисячі впізнала. Степан! Це ж Степан! Трохи постарів,
Ото галасу на все село наробилося! Старий Пилип Федорович, ухопивши перше, що під руку попалось, біг до невістчиної хати. Щойно сусід телефонував: «Доки ваш син на заробітках спину гне, його жінка з іншим тішиться». Галя, знаючи чоловікову вдачу, бігла позаду і репетувала. Ой, що то має бути! А вже через три дні люди геть оніміли
життєві історії 0
Ото галасу на все село наробилося! Старий Пилип Федорович, ухопивши перше, що під руку попалось, біг до невістчиної хати. Щойно сусід телефонував: «Доки ваш син на заробітках спину
 Міла відразу і не впізнала його. І тільки коли дала йому милостиню – кілька монеток, зупинилася і почала вдивлятися в обличчя жебрака. Оброслий, зморшкуватий, згорблений дідок теж не впізнав Мілу – свою пасербицю. Одразу ж нахлинули спогади і пронеслися в Мілиній свідомості за кілька секунд. Багато років тому Мілина мама проводила вітчима в армію і присягалася, що дочекається. – Печиво пам’ятаю
життєві історії 0
Міла відразу і не впізнала його. І тільки коли дала йому милостиню – кілька монеток, зупинилася і почала вдивлятися в обличчя жебрака. Оброслий, зморшкуватий, згорблений дідок теж не
Поїхала моя старша сестра Алла 9 років тому в Київ, вступати до вишу. Вступити – не вступила, а от заміж за багатого киянина вискочила. І стали ми для неї людьми другого сорту. Приїде – лице від усього верне. На стіл накриєш – фу, їжа для жебраків, я таке не їм. Ми жили в її кімнаті. Маленький у мене пішов в садок, я вийшла на роботу. І тут в наше розмірене життя повернулася ця цяця – вона животика собі на боці нагуляла, чоловік її і виставив. А батьки жаліли улюблену доньку, та по-тихому їй гроші, наші з чоловіком накопичення, і віддали. А далі – волосся дибки
життєві історії 0
Поїхала моя старша сестра Алла 9 років тому в Київ, вступати до вишу. Вступити – не вступила, а от заміж за багатого киянина вискочила. І стали ми для
За півроку до свого відходу Ніна Петрівна сходила до нотаріуса. – Вже, прости, квартиру правнуку залишила. Я до тебе дуже прив’язалася, але так краще буде. Де «прощальні» мої лежать, знаєш. Пам’ятай: ніяких рюшів! На прощання з бабусею Ніною прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: – – Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, пора і честь знати. – Я бачив фотографії дитини, він – копія я в дитинстві. Він мій?
життєві історії 0
Мене кілька років тому вигнали з дому. Чоловік поїхав у відрядження, прийшла його мати і виставила мене з квартири свого сина на вулицю з немовлям. Телефон чоловіка був
Дмитро з Юлькою одружилися зовсім недавно, хоча жили разом вже років десять. Штамп в паспорті раніше для них ніякого значення не мав. Жили разом, кохали, вважали одне одного чоловіком і дружиною. Але зараз, коли вже зневірилися народити дитину і зібралися робити еко, їм знадобився-таки цей горезвісний штамп. Для процедури він був необхідний. – Дядечку, вам дочка не потрібна?
життєві історії 0
Дмитро з Юлькою одружилися зовсім недавно, хоча жили разом вже років десять. Штамп в паспорті раніше для них ніякого значення не мав. Жили разом, кохали, вважали одне одного
– Навіщо Ви ото в салат кисляку налили? – верескнула невістка так, що Софія ледь банку з кислим молоком не впустила. – А котлети, Софіє Микитівно, треба з м’яса смажити, а не з трави. – Та не з трави, а з кабачків вони, Ромко дуже любить, та й окрошку… – тихо відповіла Софія. Ромі тут – як медом. А ось Вероніка
життєві історії 0
Син Софії і Федора навчався в обласному центрі в університеті, там і зустрів Роман свою Вероніку. Рік як одружилися, працювали обоє в місті, тому там і жити залишилися,

You cannot copy content of this page