Головна

olesya

Ви ж прекрасно знаєте нашу ситуацію. Ви ж бачили на власні очі і не раз, як я з коляскою по всьому районі їжджу і шукаю помідори де дешевше на п’ять гривень, чи молоко чи масло по акції. Як вам тільки совість дозволяє у сина кожного місяця ці три тисячі гривень вимагати?, – сказала мені невістка. – Раз на другу дитину наважились, значить фінанси дозволяють. А про рідну матір син має дбати. Я ж його свого часу виростила і освіту дала. А те, що він по спеціальності не працює, так це твоя, Лесю, провина. Ти все нила, що на тамтій він мало заробляв
життєві історії 0
– Ви ж прекрасно знаєте нашу ситуацію. Ви ж бачили на власні очі і не раз, як я з коляскою по всьому районі їжджу і шукаю помідори де
Ми тобі будемо гроші деякі надсилати, але на більше не розраховуй. З мамою ти будеш сидіти, бо більше нікому, – сказала сестра. – Олю, мені не гроші потрібні, хоч і вони важливі. Мені б хоч час від часу кудись відлучитися, хоч на два-три дні, щоб голова перепочила. Брат також відразу сказав, що за мамою доглядати не зможе. Ну тут все зрозуміло, він в іншій області живе, куди йому ще маму. Прийшлось викручуватись самій, благо, чоловік нічого проти не мав, і в нас квартира трикімнатна
життєві історії 0
– Ми тобі будемо гроші деякі надсилати, але на більше не розраховуй. З мамою ти будеш сидіти, бо більше нікому, – сказала сестра. – Олю, мені не гроші
Батьки почали ремонт квартири, який мав тривати кілька місяців. Не вагаючись, я запропонував їм переїхати до мене. Спочатку все було чудово, але з часом виникли дрібні непорозуміння. – Артуре, тобі не здається, що ти забагато витрачаєш на електроніку?, – одного дня запитала мене мама, показуючи на новий телевізор у вітальні. – Мамо, це моя квартира, мої гроші, – спокійно відповів я. Але мама не здавалася. – Тобі слід більше економити. Ніколи не знаєш, що принесе майбутнє. Я махнув рукою. Але згодом до неї приєднався тато
життєві історії 0
Я був щасливий, що нарешті став самостійним і живу у власній квартирі. Та мій ентузіазм тривав недовго. Коли мені довелося на деякий час перевезти до себе батьків, виявилося,
Триндець! Ну як так? Як я могла забути про цю зміну години?, – прошепотіла я собі. Чоловік поруч зі мною засміявся. Мабуть, ми обидва одночасно зрозуміли, що вже нікуди не спішимо. – Я теж забув про зміну часу!, – сказав він мені з усмішкою. Ми вийшли біля вокзалу і оскільки в нас годинка в запасі, ми пішли на каву. З цього дня і почалась наша спільна історія. І забіжу наперед: не тільки наша!
життєві історії 0
Той ранок почався погано – я проспала, нічого не встигла, не поснідала. Крім того, в автобусі я дізналася, що час змінився, і виїхала на годину раніше. І не
Коли про це дізналася невістка, мені було непереливки. – Як ви могли?, – сердито запитала мене Віка по телефону. Я була спантеличена її реакцією. – Це було вимушене рішення, щоб вона зрозуміла, що не може так поводитись, – захищалася я. Але невістка вигукувала не своїм голосом, що я переборщила. Що вона не так виховує свою дитину. І що буде краще, якщо я більше не буду до них приходити
життєві історії 0
Мені не добре, бо вже місяць я не бачила єдиної онучки. Під час неприємної ситуації, коли внучка пустувала в торговому центрі, я трішки її “заспокоїла”. Про це дізналася
А чому це ми повинні за Іриною Іванівною доглядати? Ви, як і ми, отримали від свекрухи пристойний спадок. Ви ж не забувайте, що окрім всього ми і бабусю Андрія до останнього доглядали. То ж, перед свекрухою ми не в боргу, на відміну від вас. – Наталко, Ми в двокімнатній квартирі живемо, у нас син. Як ти собі це уявляєш? Куди нам Ірину Іванівну поселити?, – говорила я “другій невістці”, але мене вже ніхто не слухав. То виходить, що ми повинні з чоловіком за свекрухою лише доглядати
життєві історії 0
– А чому це ми повинні за Іриною Іванівною доглядати? Ви, як і ми, отримали від свекрухи пристойний спадок. Ви ж не забувайте, що окрім всього ми і
А Оленка в новій кофті! Така гарна! Мабуть, дорога?, – зухвало спитала на коридорі свекруха. – Ой, ну яка дорога. Я ж все по акції стараюся купляти. Потрапила мені на очі курточка для Вадима в торговому центрі, а на другу річ в чеку знижка 50 відсотків. Ось і вийшло мені одягнутися навіть не за 400 гривень. – Та я тобі не Вадим, мене не розведеш, – відповіла Ніна Гаврилівна. Я вже не знала, чи роззуватися і проходити в кімнату, чи розвертатися в автівку і їхати додому
життєві історії 0
– А Оленка в новій кофті! Така гарна! Мабуть, дорога?, – зухвало спитала на коридорі свекруха. – Ой, ну яка дорога. Я ж все по акції стараюся купляти.
Ти дивна, чесне слово! Поглянь на мене! У мене є чоловік, я заміжня. І що? Я тону в боргах. Купую дрантя в комісійних магазинах, економлю на всьому, а все одно не вистачає. Думаєш, мій чоловік святий? Кілька разів приходив додому “веселий” і не те слово на мене бурчав. Просто так. Потім він вибачився, пообіцяв ніколи більше так не робити, але я знаю, що це “ніколи” триватиме лише до наступного разу. І що мені робити? Нічого! Він також любить жінок. Коли з’являється можливість, він не втрачає її! Тому цінуй те, що маєш, і припини скаржитися!
життєві історії 0
Мій чоловік неприємний і я часто соромлюся його в суспільстві. Поки він не починає розмовляти зі мною, це круто, тому що ви бачите лише його доглянуте м’язисте тіло
Все б було добре, якби ви, Тамаро Василівно, не ойкнули на весь голос!, – сказала мені невістка в той момент, як мій онук падав під стілець. – Ну а як інакше, Анно? Я ж жива людина, і як кожна мама і бабуся, хвилююся за здоров’я онука, – відповіла я невістці. Всі гості вже розійшлися, а я досі відчувала на собі погляд невістки. Було таке враження, що вона велике “це-бе”, а я так, якась прислуга в домі
життєві історії 0
– Все б було добре, якби ви, Тамаро Василівно, не ойкнули на весь голос!, – сказала мені невістка в той момент, як мій онук падав під стілець. –
Ну, зрозуміло, що дві господині на одній кухні згоди не дійдуть. Та й дратують мене вже чужі звички. У ванну щоб потрапити, треба пів години у черзі відстояти. Онук народився – вередує всю ніч. А мені вже хочеться тиші та спокою на старості років. Щодня згадую маму за те, що вона перевернула таку аферу. Добре, що хоч усю квартиру на Бориса не відписала
життєві історії 0
– Ну, що може бути хорошого в комуналці? Нічого! – бідкається Валентина Іванівна. – Тоді навіщо ти погодилася? Дорослі діти мають самостійно вирішувати свої проблеми. Та й зараз

You cannot copy content of this page